Ці слова звучать глобально і, дійсно, часто лякають. Але все це дуже загальні формулювання.
Як правило, дитина намагається уникнути тільки частини цієї «глобальності». І нам важливо постаратися привчити себе загальне «не хочу» розділяти на конкретні частини, ступені.
Як правило, виявиться, що дитина таки хоче ходити в школу (садок та ін), але, якщо їй допомогти розібратися, вона уточнить, що:
– я втомилася;
– мені складно прокинутися сьогодні або взагалі прокидатися вранці;
– я зранку не можу зібратися і згадати, що потрібно робити, а батьки лають;
– мені не подобається, не зручна форма (є школи, в яких шкільна форма обов’язкова);
– мене закачує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сам, я соромлюся, що мене водить мама);
– мені самотньо в школі (посварився чи немає друзів);
– мене ображають, з мене сміються, я став свідком або жертвою буллінгу;
– я загубив підручник (рюкзак …..);
– я не виконав домашнє завдання;
– я не можу ходити в туалет в школі;
– мені складно дається певний предмет;
– у мене складні стосунки з конкретним викладачем;
– я напартачив і не розумію, як виправити ситуацію;
– мені страшно не впоратися, отримати погану оцінку;
– я закоханий / а (в дівчину/хлопця, у якого інший режим навчання),
– я погано себе почуваю (захворів, відчуваю тривогу, боюся захворіти);
– мені нудно (я швидше справляюся з задачами, відчуваю, що витрачаю час) або я не розумію того, що пояснюють вчителі;
– я багато пропустив, не можу швидко наздогнати;
– я погано бачу, погано чую;
– я соромлюся (брекетів і ін);
– я хочу їсти (не можу їсти те, що є в школі);
– я став свідком обману, правду сказати не можу – боюсь зрадити однокласників, обдурити вчителя теж не можу,
– коли я в школі, з батьками може статися щось непередбачуване;
– мені не вистачає часу на хобі.
Уявіть, кожний із цих пунктів в моїй практиці був причиною слів «я не хочу в школу» у різних дітей. І всі ці пункти для них серйозні.
Я прошу дитину переформулювати так:
«Я хочу в школу, АЛЕ …»,
«Мені буде спокійніше, легше, коли …».
І вирішити питання з одним-двома пунктами набагато легше, ніж з глобальним «я не хочу в школу».
Але для того, щоб дитина будь-якого віку змогла разом з нами розмірковувати про все це і довірити те, що їй складно – важливо, щоб ми привчили себе слухати, не перебиваючи, не оцінюючи, всерйоз ставлячись до його слів і щиро бажаючи розібратися і допомогти. І от тоді у нас точно вийде.
Автор: Світлана Ройз
