Коли дитина каже: «Я не хочу в школу» (садок, гурток, на вулицю)

Коли дитина каже: «Я не хочу в школу» (садок, гурток, на вулицю)

Ці слова звучать глобально і, дійсно, часто лякають. Але все це дуже загальні формулювання.

Як правило, дитина намагається уникнути тільки частини цієї «глобальності». І нам важливо постаратися привчити себе загальне «не хочу» розділяти на конкретні частини, ступені.

Як правило, виявиться, що дитина таки хоче ходити в школу (садок та ін), але, якщо їй допомогти розібратися, вона уточнить, що:

– я втомилася;

– мені складно прокинутися сьогодні або взагалі прокидатися вранці;

– я зранку не можу зібратися і згадати, що потрібно робити, а батьки лають;

– мені не подобається, не зручна форма (є школи, в яких шкільна форма обов’язкова);

– мене закачує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сам, я соромлюся, що мене водить мама);

– мені самотньо в школі (посварився чи немає друзів);

– мене ображають, з мене сміються, я став свідком або жертвою буллінгу;

– я загубив підручник (рюкзак …..);

– я не виконав домашнє завдання;

– я не можу ходити в туалет в школі;

– мені складно дається певний предмет;

– у мене складні стосунки з конкретним викладачем;

– я напартачив і не розумію, як виправити ситуацію;

– мені страшно не впоратися, отримати погану оцінку;

– я закоханий / а (в дівчину/хлопця, у якого інший режим навчання),

– я погано себе почуваю (захворів, відчуваю тривогу, боюся захворіти);

– мені нудно (я швидше справляюся з задачами, відчуваю, що витрачаю час) або я не розумію того, що пояснюють вчителі;

– я багато пропустив, не можу швидко наздогнати;

– я погано бачу, погано чую;

– я соромлюся (брекетів і ін);

– я хочу їсти (не можу їсти те, що є в школі);

– я став свідком обману, правду сказати не можу – боюсь зрадити однокласників, обдурити вчителя теж не можу,

– коли я в школі, з батьками може статися щось непередбачуване;

– мені не вистачає часу на хобі.

Уявіть, кожний із цих пунктів в моїй практиці був причиною слів «я не хочу в школу» у різних дітей. І всі ці пункти для них серйозні.

Я прошу дитину переформулювати так:

«Я хочу в школу, АЛЕ …»,

«Мені буде спокійніше, легше, коли …».

І вирішити питання з одним-двома пунктами набагато легше, ніж з глобальним «я не хочу в школу».

Але для того, щоб дитина будь-якого віку змогла разом з нами розмірковувати про все це і довірити те, що їй складно – важливо, щоб ми привчили себе слухати, не перебиваючи, не оцінюючи, всерйоз ставлячись до його слів і щиро бажаючи розібратися і допомогти. І от тоді у нас точно вийде.

Автор: Світлана Ройз