ТЕРАПЕВТИЧНА КАЗКА про їжачка, ЯКИЙ ХОТІВ, ЩОБ НА НЬОГО звертали увагу

ТЕРАПЕВТИЧНА КАЗКА про їжачка, ЯКИЙ ХОТІВ, ЩОБ НА НЬОГО звертали увагу

Спрямованість: гіперактивність, агресивність і деструктивна поведінка, викликана нестачею уваги.

Ключова фраза: «А ось я який!»

Далеко-далеко, за морями, за горами, за високими лісами, в дрімучих-дрімучих заростях була маленька затишна галявинка. На цій галявині жили різні звірі: білки, зайці, мавпи, папуги і навіть маленький гіпопотам. Серед них був один їжачок на ім’я Вася, який дуже пишався своїми колючками.

Був цей їжачок Вася несхожий на інших. Найбільше на світі любив він, коли на нього звертали увагу. Настільки, що навіть здавалося, що всі люди звертають на нього увагу менше, ніж на інших. Хотілося їжакові, щоб тільки на нього завжди дивилися, тільки його всі слухали.

Встане він вранці, зніме піжаму і закине подалі, а мама потім шукає і лається: «Куди ти її подів». Хоч і кричить. А все-таки на нього.

Приходить він на заняття з білкою-вихователькою. Тільки починає вона що-небудь розповідати, їжачок як захрюкає голосно-голосно. Всі сміються, на нього дивляться, а вихователька його за комір і з галявини виганяє.

Потім до дітей йде. Там замок з піску будували. Зайде їжачок з одного боку, з іншого – ніхто на нього не дивиться. Як розмахнеться тоді він – і ногою прямо по замку. Дівчата в плач, а хлопчики кулаки стискають – бити його хочуть.

І так кожного дня. І все начебто добре, але стало таке життя їжакові набридати. Увагу-то звичайно звертають – це приємно. Але лають багато – від цього сумно. З такими сумними думками, одного вечора, наш їжачок ліг спати.

І ось, приснився їжакові сон. Ніби величезний чарівник в плащі розшитому золотими нитками прилетів до нього і каже: «Слухай їжачок! Я буду тебе перетворювати!»

Злякався їжачок, запищав: «Ні, не треба мене, ні … ні …».

«Не бійся» – посміхнувся чарівник – «Краще послухай, як я тобі хочу поворожити. Я відправлю тебе в два світи, спочатку в один, а потім в інший. В одному з них ти буваєш часто і так, в іншому – ти ще не був ніколи. Коли повернешся, – скажеш мені, де тобі більше сподобалося».

Змахнув чарівник яскраво-жовтою паличкою, зашипіло все навколо і … Опинився їжачок в небаченому царстві-державі. І головне те, що сам він якось себе по-дивному веде. Допомагає він всім, вчинки приємні робить, слухає уважно, що говорять йому, чужі іграшки не ламає, а, навпаки, лагодити допомагає. І увагу на нього за це звертають – так, що навіть соромно трохи. Приємно їжакові, приємно і всім навколо. Хвалять всі їжачка, розмовляють про нього, а він так почувається – як ніби весь час по голівці гладять.

Тут раптом все почало змінюватися, тріск, шипіння, промайнув перед очима чарівник в мантії, і ось … інший світ. Тут все навпаки. Як у житті. Теж всі на їжачка дивляться, однак, за те, що наприклад, нахуліганив він або побив когось чи хрюкає голосно. І лають його і лають. А під кінець всі: мама, тато, вихователька, сусідка, родичі, діти з групи всім натовпом як оточили його. Кожен про своє кричить, їжакові нічого не зрозуміло, однак знає він, що кожному з них щось не так він зробив. Крок назад. Ще крок. Відступає їжачок, звірі на нього. Ще крок і як ніби в чорну яму падає їжачок, тільки і чути крик: «Не хочуууу тут».

Прокинувся їжачок скочив з ліжка і згадав свій сон. І тільки захотілося закинути йому подалі свою піжаму, так, щоб мама потім шукала і лаялася на нього, як подумав їжачок: «А що якщо я навпаки зроблю. Як в першому світі уві сні?»

Так і вийшло. Склав їжачок нічний одяг на стільчик і маму чекає. Мама прийшла, вже готова лаятися і … тільки руками сплеснула: «Ах ти мій хороший. Який ти молодець”. Приємно стало їжакові. Почухав він ліву передню голку і вирішив сьогодні на цьому не зупинятися.

Відправився він на галявину. А там вихователька-білка звірят рахувати вчила, до школи їх готувала. Підкрався він тихенько і став чекати. Задає білка питання: «Скільки буде два плюс три». А звірята всі в цей час ворон рахували, так, що їжачок першим встиг. «П’ять!» – радісно вигукнув він. «Ось, дивіться», – промовила білка, – «Вчіться всі, як уважно треба слухати». Ще більше приємніше стало їжакові. І ось, коли заняття скінчилося, відправився він до пісочниці.

А там вже новий замок будується. Підійшов він тихенько, доторкнувся до плеча ведмедика і прошепотів: «можна з вами пограти». Глянув на нього ведмедик і пробурчав невдоволено: «Ну ладно вже, сідай». Сів їжачок і так раптом у нього красиво вийшло башточки ліпити, що скоро всі звірі роботу кинули і тільки дивилися на нього. «Ух ти, а ми й не знали, що ти так можеш!» – лунало звідусіль. «Я і сам не знав» – зніяковіло відповідав їжачок.

Коли настав вечір, втомлений але задоволений їжачок прийшов додому. А вдома … вдома його чекав пиріг. «Ти думаєш, я не помітила, що з сьогоднішнього дня ти став зовсім іншим» – ласкаво сказала мама. -«Я думаю, це треба відсвяткувати». Їжачок був не проти. Засовуючи в рот грубезний шматок маминого смачного пирога він ще раз подумав: «Як все-таки добре коли на тебе звертають увагу.

автор казки: Валентина Каширіна