Мова не про магію, езотерику та інше. Все, що я розповім нижче, чистої води психологія. Втім, ти можливо і чув про життєвий сценарій, сценарні рішення та послання? Якщо ні, то давай почнемо зі знайомства з останніми.
Батьківські послання
З народження (і до кінця життя насправді) ми отримуємо їх постійно. Що це таке?
Ну, дивись: коли дитина народжується, батьки, з одного боку, її дуже люблять (ну, за рідкісним винятком). А з іншого, вони живі люди. Вони мають потреби. Вони втомлюються. Дитина… що тут приховувати, вона створює певні незручності. І іноді це втомлює — при всій величезній любові до малюка. А ще у батьків багато страхів: за безпеку дитини та й за свою.
У даному випадку я говорю про психологічну та емоційну безпеку — несвідомий ланцюжок більшості відомий: якщо з дитиною щось трапиться, я винен. А зустрічатися із почуттям провини бажаючих, сам розумієш, небагато.
Ну так от, у зв’язку з усім перерахованим вище батьки прагнуть що? Правильно, керувати дитиною. Говорячи побутовою мовою, виховувати. Ага, а в процесі цього самого виховання постійно адресують дитинча різні послання.
Що цікаво, в різних країнах і всіма мовами, в різній формі — і це підтверджується численними дослідженнями — діти, по суті, отримують одні й ті самі вказівки та заборони. Ось вони:
1. Радуй інших
Тобто поводься так, щоб іншим людям було добре та зручно поряд з тобою. Ти маєш подобатися іншим.
2. БУДЬ СИЛЬНИМ
Не скаржся. Не проси допомоги (і взагалі нічого не проси).
3. БУДЬ КРАЩИМ.
Думаю, можна не розшифровувати, га?
4. Поспіх.
Малята незграбні і повільні. Дорослі не витримують. Далі розумієш, так?
5. Намагайся.
Результат не важливий, головне — щоб батько бачив, що ти докладаєш зусиль. Виростають «процесники», люди, які потім усе життя будь-яку справу роблять заради того, щоб робити.
6. БУДЬ Дорослим.
Давай уже, справляйся сам, не напружуй мене. Рано дорослішають дітки, діти без дитинства.
7. БУДЬ ДИТИНОЮ.
А це зворотний варіант: залишайся маленьким якомога довше. В результаті виходять інфантильні дорослі.
8. НЕ БУДЬ СОБОЮ
Отримують його дітки, яких постійно порівнювали з іншими, причому на користь останніх. Виростають люди, які не мають поняття, хто вони, які вони, і все життя дивляться на інших з несвідомим питанням: скажи мені, яким мені потрібно бути ДЛЯ ТЕБЕ?
9. НЕ БУДЬ ЗДОРОВИМ
Ти маєш бути хворим, слабким, неуспішним — загалом безпорадним. Тільки так я, твій батько, зможу відчувати свою значущість та потребу. Хто виростає з такої дитини, гадаю, розумієш.
10. НЕ ДУМАЙ
Своєю головою. Мама сама все вирішить, сама підкаже. Мама подумає про тебе.
11. НЕ ВІДЧУВАЙ.
Або взагалі не відчувай (заборона на вираз БУДЬ-ЯКИХ емоцій), або не відчувай певні емоції. Ну, всім знайомо: не плач, не бійся, не злись.
12. НЕ РОБИ
Не бігай. Не стрибай. Не чіпай. Не лізь. Ой, дай, я сама зроблю. Знайомо? У подібних формах дитина отримує послання “краще нічого не роби”. Хто виростає? Пасивні, не здатні до активної та самостійної діяльності люди.
13. НЕ ВИСУВАЙСЯ
Слухай, ну куди ти пнешся? У тебе все одно не вийде. Знову ж таки — не лізь на рожен. І так далі. Думаю, теж цілком відоме. Послання, що відбиває абсолютно здорову амбітність, прагнення розвиватися, мотивацію досягнення.
14. І найстрашніше: НЕ ЖИВИ
Ось про нього поговоримо докладніше.
Сценарне послання “Не живи” називають прокляттям не випадково. Усе, що ми «хапнули» у ніжному віці — до семи років — називається «інтроектами». Небезпечна річ насправді. Те, що кажуть дорослі, БЕРЕТЬСЯ на віру без обмірковування, без аналізу, без перевірки на відповідність реальності. Осідає у несвідомому і починає керувати: нами, нашим життям. По суті це програма, алгоритм, за яким ми, навіть не підозрюючи про це, будуємо своє життя. Розумієш, хочеш ти того чи ні (на рівні свідомості), твоя психіка виконує цей алгоритм. Крім твоєї волі.
Ось чому заборона «НЕ ЖИВИ» настільки жахлива: без нашої волі наша психіка прагне її реалізувати. Виконати. Тобто вбити себе. Круто, еге ж? Так, якби не було так страшно.
Як з’являється прокляття?
Ось що важливо розуміти: це послання (як і решта тринадцяти) батьки адресують дітям не спеціально. Несвідомо.
Ну, правда, хто в здоровому глузді забажає смерті своїй дитині (є, звичайно, і тут люди-виключення, але це інша історія)? У тому й річ, що розум тут ні до чого. Послання це виникає:
- від психологічної безграмотності.
- від невміння керувати афектами, давати собі раду з почуттями: і тоді на адресу дитини звучить — «Щоб ти здох!», «Краще б тебе не було!». Це, до речі, найпряміше прокляття.
- від невміння бачити наслідки своїх слів і дій: і тоді дитині навіщось розповідають, як МАМІ БУЛО важко ЙОГО НАРОДЖУВАТИ, як їй було боляче, як усе в неї порвалося. Можуть розповідати і не дитині, але в її присутності, наївно вважаючи, що вона не чує/не розуміє. Ну-ну. Дитяча логіка відрізняється від дорослої. Дитяча логіка перекладає так: я завдав мамі біль своїм народженням – я поганий – я маю померти. Привіт, прокляття!
- від невміння витримувати страх та звертатися за підтримкою. І тоді — привіт, післяпологова депресія. І апатія, і небажання контактувати з новонародженим. А перинатальна психіка дитини відсутність у перші дні/тижня фізичного та емоційного контакту з мамою сприймає як… смерть.
Загалом, різними шляхами ми отримуємо цю заборону — заборону жити. І це корисно знати, щоб не зробити подібне зі своїми дітьми.
Ну й головне питання – як ми з цим справляємось? Отже, чому «прокляті» не вмирають?
Тому що, на щастя, для нашої психіки в пріоритеті все ж таки базові потреби. А серед них найпріоритетніша — виживання. І тому наша психіка винаходить хитрі способи “прикрити” необережне, але руйнівне батьківське послання. Чим? Та іншими посланнями, менш убивчими.
І тоді в нашому несвідомому з’являються такі ось “чудесні” конструкції:
- Я можу жити, поки радую інших (подобаюся іншим)
- Я можу жити, поки я сильний
- Я можу жити, доки не висуваюсь
- Я можу жити, поки я кращий за інших
- Я можу жити, поки я… хворію (найстрашніше, на мій погляд).
Ну і так далі. Розумієш тепер, чому у багатьох (на жаль!) власна безпорадність, слабкість викликає смертельний жах? Тому що для психіки вона, безпорадність, і справді смерті подібна!
Або чому деякі люди так бояться розчарувати (не сподобатися) іншим людям? Або чому стають абсолютно неадекватними перфекціоністами?
Так. Тому що у них в анамнезі (тобто в несвідомому) сидить програма “Не живи”. Яка як бомба уповільненої дії: увімкнеться, якщо перестане працювати “прикриття”.
І розумієш, чому не вдаються спроби змінити в собі такі речі, як, скажімо, залежність від чужої думки (“радуй інших”), чи штучно перетворити себе на “досягатора” (обійти заборону “не висувайся”)? Якщо ці штуки служать прикриттям для прокляття “Не живи”, захисні механізми твоєї психіки просто не дадуть тобі позбутися всіх цих “не думай”, “не відчувай” і так далі.
Що ж робити? Міняти “прокляття” на “благословення”. Трансформувати “Не живи” в “Живи!”. Щоправда, це майже неможливо зробити без допомоги фахівця.
Проте спробувати можна. Своїм клієнтам я рекомендую такий прийом: поставити на телефоні (зараз у багатьох смартфони) на виклики від мами і тата картинку (будь-яку, яка викликає приємні емоції) з великим написом: “ЖИВИ!”.
Як і в дитинстві, це буде адресуватися безпосередньо твоєму несвідомому. І є шанс, що згодом переможе “прокляття”.
У будь-якому випадку, друже, запам’ятай головне: ЖИВИ!
Автор – Наталія Шатц
