ПРО РЕАЛЬНИХ МАМ

ПРО РЕАЛЬНИХ МАМ

2
Різне

Дві мої подруги після народження другої чи наступної дитини звернулися до психіатра, ще двоє — до психолога. Депресія, тривога, загострення психосоматичних захворювань, нічні кошмари та навіть галюцинації та панічні атаки – ось неповний список того, що вони пережили.

Усі перелічені «пацієнтки» — з вищою освітою та дуже високим рівнем інтелекту, жінки, котрі вийшли заміж по-любові і мають бажаних дітей. Щоб ви не думали, що це точно не буває з тими, хто розумний, добрий, інтелігентний. Тобто точно не станеться з вами.

Чотири випадки — це ніщо в порівнянні з числом тих, хто не скаже нікому про такі візити, бо боїться почути від близьких людей: «А навіщо тоді народжувала?». Або серед тих, хто ніколи не піде до лікаря. Тому що є ти: у перших джинсах, що потрапили під руку і без макіяжу, та що не встигає, зривається, а є інстаграм Ольги Хілл, яка носить сьому дитину в животі, шосту в слінгу за спиною, п’яту везе в колясці перед собою, нафарбована, модна , живе у сонячному Сан-Франциско, встигає заробляти, займатися йогою і має тисячі шанувальниць, які точно знають, що материнство має бути саме таким.

А в деяких щось пішло не так. Чи таки так? Все у них починалося однаково: бажана дитина, колискові, щасливі фоточки в інстаграмі, втома була «окриляючою» і здавалося, що не спати можна вічно. Мало хто може сказати, коли нагромадилося. Коли дітей стало троє і всі по черзі весь рік хворіли? Коли молодша дитина зажадала реабілітації? Коли раптово на прийомі у психолога з’ясувалося, що тебе давно тиснуть образи на коханого і начебто завжди бажаного чоловіка, який так багато допомагає, але тоді — коли ти була «на межі», він спав з берушами, відвернувшись до стінки, бо йому завтра на роботу, а ти «можеш виспатися вдень»?

Якось я поскаржилася подрузі, що нічого не встигаю, що сама собі не подобаюсь, сварюсь із чоловіком. Подруга в цей час була вагітна першою дитиною і перебувала на стадії, коли про материнство судять із чужих інстаграм. Вона дала мені посилання на інстаграм тієї самої Ольги Хілл для натхнення. Подруга була зачарована її фотографіями. «Нянь ніяких немає, так ось, вона встає о 5-й, і у неї є дві години на себе!». І додала: «Бажання – це тисяча можливостей, а небажання – тисяча причин».

Пішла я до цього інстаграма, як діти заснули, і, признатися, залипла. Завжди напомаджена та розкішно одягнена жінка. Діти чемно снідають за столом, або весело, зі сміхом грають, або пірнають у басейн. Розкішна квартира і зо два десятки, судячи з усього, колясок. Але я до цього часу вже знала про те, що в таких інстаграмах немає фотографій, як діти б’ються і тягають один одного за волосся. Як усі по черзі хворіють на ротавірус. Як двоє маленьких репетують, третій обкакався, а в тебе теж температура. Немає фотографій, коли закінчується терпіння та сили, і «стояння у планці» вже не може допомогти. В результаті подруга впевнена, що в будь-якій ситуації можна сісти в позу лотоса, зробити кілька вправ і розслабитися. А це небезпечно. Тому що у неї щойно народилася маленька дитина, і рано чи пізно вона може опинитися в ситуації розчарування. Коли виявиться, що підтримувати цю картинку важко.

Три роки тому я теж була захоплена інстаграмами, фейсбуками, підписками на успішних мам. Здається, я мала близько десятка таких підписок. Вони писали «десять фактів про мене», вони годували грудьми до 4 років тандемом під час вагітності, подорожували та заробляли на вебінарах. Я не хочу зі свого боку брати участь у цькуванні успішної матері (думаю, що така теж є). Я вірю, що дехто геніальний, що в декого материнство справді викликає те, що у фламенко називають «дуенде» — енергію творчості, коли виплутування з найжахливіших ситуацій викликає азарт, і здібності знаходяться самі.

Але нехай тоді діляться не лише успіхами, а й провалами, щоб було по-чесному. Тому що зараз я бачу, що деякі з «успішних» матерів лукавлять, а іноді багато лукавлять. Хтось лукавить про заробітки на «своїй справі», видаючи одноразову цифру, за регулярну. Хтось лукавить, що діти не хворіють або майже не хворіють, бо вона щось там робить. Хтось лукавить, що діти добре сплять чи їдять, бо якийсь чарівний спосіб безвідмовно діє. Вони не брешуть, вони часто справді думають, що це так. Тільки коли дитина чи обстановка змінюється, стає зрозуміло, що справа була не в способі і не в їх навичках. А у ситуації. А ситуація змінилася і треба виробляти нові механізми виходу з неї. І поки на вироблення цих механізмів йдуть твої сили, ти перестаєш бути успішним і все встигаючим. Лукавство для себе, для оточуючих стало для багатьох мам способом «підтягнути» себе до успішного образу, який все встигає і заробляє в декреті.

Я не вірю в те, що потрібно відповідати планці, заданій генієм. І коли, наприклад, мені не вдалося годувати грудьми під час вагітності (відшарування плоду і загроза викидня, про що попереджали мене троє лікарів, але я не вірила, що так буде, тому що читала блоги геніїв!), одна з подруг сказала: “Ну як же так, а ось блогер Н. ж зуміла під час вагітності вигодувати двох старших тандемом …”. Що я відчувала? Провину? Образу? Заздрість? О так! Поки не зрозуміла, що емоційні, інтелектуальні, фізичні та матеріальні ресурси геніїв інстаграма можуть відрізнятись від моїх. І треба порівнювати себе — із собою.

І коли я написала у фейсбуці емоційний, важкий пост про те, що дитина годину билася в істериці, випрошуючи полуницю (а вона алергік, і не можна було більше однієї на пробу — це був перший раз), і про те, що я хочу втекти від дітей за офісний стіл (начебто проста думка, яка хоч раз проскакує в голові багатьох мам — «куди б втекти»), у публічному просторі така думка виявилася поганою. І я отримала чудовий коментар від знайомої. Вона написала: “А навіщо тоді народжувала?”.

Наче мати повинна бути тільки щасливою і встигаючою. Неначе бажана дитина не може розчаровувати. Начебто ми або ідеальні, або не маємо права існувати.

Нас навчили підтримувати цю інстаграмну картинку.

Дівчатка, ви серйозно? Як можна вставати о 5-й ранку і бігати вранці, якщо ти не спав до 5-ї ранку? Так, певно, можна якийсь невеликий період благополучного часу, коли твої діти здорові. Але ти за цей період звітуєш про свої успіхи у фейсбуці, і твої читачі подумають, що в тебе так завжди!

Давайте зруйнуємо вже цю інстаграмну картинку і перестанемо натягувати на себе нездійсненні стандарти соцмереж про «мама, що встигають». Не повинні ви заробляти гроші на улюбленій справі і мати приголомшливу фігуру. Не повинні ви встигнути зайнятися англійською з дітьми і знайти 10 нових приголомшливих ігор. Не повинні ви годувати грудьми до 2 років і знати більше одного намотування слінгу – і взагалі не повинні його мати.

Ми виходимо на вулиці та бачимо реальних мам. Які сперечаються з чоловіками і покрикують на дітей. Які годують із пляшечок.

І коли я написала про страшну істерику дитини, яка вивертає моє нутро, подруга запитала, «навіщо це писати».

Навіщо писати про це?

Щоб, коли тобі, люба, знесе дах від материнства, і коли ти поділишся з подругою тим, що ти втомилася, вона не склала губки бантиком і не сказала тобі: «Ну навіщо ж народжувати було»?

Щоб, якщо тобі доведеться звернутися до психіатра, ти не соромилась цієї думки.

Щоб у людей був реалістичний погляд на материнство і була напрацьована практика допомоги мамі, яка втомилася, у тому числі організовані групи психологічної підтримки.

Тому що таких нас реальних теж люблять і підтримують.

Це не означає, що треба залишатися в одязі з плямами, з синцями під очима і кричати на дітей. Але визнати, що це буває і буває часто, і буває у всіх — ми зобов’язані. Заради всіх інших мам, які з жахом гадають, що вони такі — одні.

Олеся Лонська

Джерело