Хоча психологи начебто поради не дають. Але ця безцінна.
Наталко, намагайтеся дотримуватися балансу 70*30.
70% позитиву та 30% — що можна зробити краще.
Це формула взаємин. З дітьми, партнерами — з ким вам важливо.
Коли починаєш прораховувати, розумієш, що все навпаки. Не бігай, не кричи, прибери, слухай, вимикай, їж. Це все має вміщатись у 30%, а цього набагато більше.
А тепер порахуйте, що у вас 70%? Там смуток. І тоді ти починаєш шукати, що ж сказати людині доброго, щоб набрати ті самі 70%.
І починаєш спершу просто говорити «дякую». Дякую, що допомогла сестрі дістати іграшку. Дякую, що тихо спустилася і дала нам поспати. Дякую, що обіймаєш собаку, — я постійно забуваю, що і їй потрібна увага.
І тоді ваші діти, навіть ті, про які ви пишете «не слухаються на зло», раптом починають бути зовсім іншими. Несуть за собою тарілку в раковину, підсаджують сестру на диван, чистять зуби без 20 нагадувань.
Вони розквітають від того, що ви помічаєте їхні малі, але важливі справи. Маленькі акти доброти та турботи. І 70% раптом набирається. І все менше хочеться лаяти, бо всі раптом такі милі.
На це потрібен час. Щоб усім звикнути. Але це стає нормою. І другій людині, наприклад, дитині, стає важливо зберігати ці добрі стосунки між вами. Їй вже не хочеться “на зло”. Їй хочеться чути спасибі та мамин м’який голос, а не рик.
Та й вам уже гарчати не хочеться, бо на терезах ось такі добрі стосунки. Їх не хочеться руйнувати. Навіть заради чищення зубів. Або через поламану іграшку, куплену щойно. Тому що тепер ви маєте 70%. І вони відчутні всім.
Спробуйте
Наталія Реміш
