Подивіться в очі дитині, яка любить вас. Ви побачите щиру любов

Подивіться в очі дитині, яка любить вас. Ви побачите щиру любов

Подивіться в очі дитині, яка любить вас. Ви побачите щиру любов. Чому ж їх любов така щира? Все просто – вони люблять нас не тому що ми такі хороші, що правильно їх виховуємо, чи що любимо їх. Вони просто люблять. Це справжня безумовна любов.

Вони люблять всім серцем і душею просто за те що ми є, таких які є. Варто повчитися любові у них. Тому що з віком ми втрачаємо цю здатність.

Втрачаємо, не тому що стаємо гіршими, черствішими, або холоднішими … Просто ми набуваємо досвіду. Життєвий досвід. Досвід умовної любові. Цей досвід зберігається весь цілком. І навіть якщо ми чогось не пам’ятаємо, це пам’ятає наш мозок.

Коли ти дорослий, то часто вважаєш очевидною свою любов. Наприклад, мати любить свою дитину, тому що це її дитина, і по іншому і бути не може.

Але для маленьких дітей любов ваша не очевидна. Дитина не може знати, що її люблять батьки, тому що вона їх дитина. Вона не знає, що для батьків вона важливіше всього на світі.

Як же вона розуміє, що її люблять?  Коли її обіймають, кажуть ласкаві слова, дарують подарунки … А коли її лають, коли на неї зляться, коли її не слухають, то маленька людина сприймає це як нелюбов.

Що ж робити? Як не злитися, якщо дитина розбила улюблену вазу? Як її слухати, якщо в даний момент немає на це часу? Як не дратуватися, якщо дитина вередує? Як взагалі можливо не відчувати цих “поганих” почуттів?

Ніяк. І поганих почуттів не буває. Це почуття. Але чи варто забувати про інші почуття під час цих неприємних? Наприклад, про любов?

Адже це ви дорослий, якщо ви не навчитеся висловлювати свої почуття і емоції коректно, то і дитина цього вміти не буде. І, ймовірно, ці неприємні вам почуття будуть травмувати і вас, і вашого малюка.

Будьте щирими, скажіть дитині про те, що відчуваєте, але не переходячи на особистості: “Малюк, я дуже засмучена, що моя улюблена ваза розбита … Мені тепер дуже сумно.”

Якщо дитина своєю поведінкою порушила правило, то караючи її, не варто забувати про любов: “Я розумію, що коли ти грала з м’ячем, не хотіла розбити цю вазу. Я тебе не звинувачую, це випадковість. Але правило є правило, в квартирі грати з м’ячем не можна. Я тебе дуже люблю, але ти покараний і залишишся сьогодні без мультиків. “

Не забувайте, що дитина не завжди може спрогнозувати результат своїх дій. І якщо ви відчуваєте злість, турбуєтеся, роздратовані, то ви ж не думаєте, що дитина робить щось зі зла, з недоброго наміру? Не варто свої “погані” почуття перекладати на неї. Вона і зі своїми не завжди може впоратися.

Коли вам здається, що ви готові вибухнути, задайте собі питання: Що в даний момент життєво необхідно моїй дитині? Відповіддю буде, звичайно, любов. Як же їй впоратися без маминої любові в цій ситуації, коли вона відчуває провину, сором, засмучення, жаль …

Про що це я? А, ось про що. Кожен раз, коли дитина відчуває себе нелюбою, недостойною любові, то вона втрачає здатність до чистої любові, до справжньої і безумовної, а часом всі її уявлення про любов спотворюються. Тому що її мозок в цей момент записує той самий життєвий досвід.

Дитина не знає, що її люблять. Для неї не очевидна любов до неї. І наше завдання, кожен день, кожну годину – показувати, дарувати свою любов, гріти її серце знову і знову.

Мария Ласточка

Джерело