“Одна моя дуже доросла подруга, готуючись стати мамою вперше вже в дуже свідомому віці, запитала мене: “Настя, а діти – це взагалі як?”
Я подумала, пом’ялася і в перший раз у своєму житті сказала те, що я дійсно про це думаю:
– А діти, Іра, це так, як ніби з тебе назавжди серце вийняли і повісили на високе дерево. І ось висить воно там, всім вітрам відкрите. Трохи повіє холодом, стискається воно від страху, прихопить морозом – замерзає від жаху, пригріє сонцем – тане від любові. Нічим воно більше не захищене серце твоє, нічим не загорнуте”.
Анастасія Ніколаєва
Ілюстрація: ©celinedewas
