Мамо, я хочу, щоб Кая померла. Не треба було взагалі вагітніти

Мамо, я хочу, щоб Кая померла. Не треба було взагалі вагітніти

— Мамо, я хочу, щоб Кая померла. Не треба було взагалі вагітніти.

Я на це не реагую НІЯК. Вона не розуміє концепції смерті, а навіть якби розуміла, вона говорить все, що спадає на думку, коли злиться. Тому що ДИТИНА. Хапатися за голову і соромити нема сенсу, вона не відьма, чаклувати не вміє.

А ось проговорити емоції важливо.

— Ти зараз сердишся, що мені треба годувати Кайю, а ти хотіла піти за морозивом?

—  Так.

— Розумію. Може, допоможеш мені поміняти їй памперс?

—  Так звичайно.

Вона почувається потрібною. Вона розкладає пелюшку, несе памперс та серветки. І склянку води, коли я годую.

— Мам, які маленькі ніжки. Вона найкрасивіша бейбі на землі.

—  Так мила.

І НЕ згадую, що щойно вона бажала їй смерті. І так життя у людини змінилося. Через п’ять хвилин вона сама каже:

— Я дурні речі говорила, бо злилася. Я дуже люблю Кайю. А вона мене?

— Вона нас тільки впізнає. Вона поки що багато чого боїться. Нервує. Вона навіть не знає, що ми її сім’я і ми її завжди захищатимемо. Але пам’ятаєш, як ми ходили на УЗД? Ти бачила її у животі. Вона вже чула твій голос. Вона тебе знає.

Я водила Міру на УЗД, ми читали про немовля у додатку. Ще формували очікування: “З нею не можна буде відразу гратися, вона ще не зможе” або “Іноді доведеться почекати, коли я з нею”.

Ми не змушуємо допомагати — лише за бажанням. Розповідаємо про фізіологію та психологію дитини, щоб Міра розуміла її стан. Даємо тримати і просимо будити, коли треба. Вчора ванну Кайї поставила у ванну Міри. Даємо «укладати». Лежить поряд зі мною, коли я годую (як складно це мені дається). Будь-яка можливість формування ЇХ відносин — так, якщо немає загрози дитині. Наприклад, не можна стрибати на дивані, якщо там лежить Кайя. «Міро, вона поки що як ваза, може легко розбитися». Не можна різко кричати, не можна самій піднімати.

Це все непросто. Імпульси кажуть: «захищай немовля». Мозок каже: вибудовуй стосунки. Я вірю мозку, бо одного разу вже пройшла через це, коли народилася Міра. І мені подобається результат.

Наталія Реміш