Мама трьох дітей Катерина Антонова розповіла нам, чому вона любить своїх дітей неоднаково і чому це в принципі неможливо.
Одна з найдивніших для мене фраз звучить так: «Я люблю всіх своїх дітей однаково».
Я ніколи її не розуміла, бо я не така.
Коли народилися мої донечки-близнята, я одразу зрозуміла, що жодної однакової любові до них у мене не буде.
Вони поводилися по-різному. По-різному реагували на мене, мої дії, мій голос, мої дотики. Розвивалися не однаково. При цьому обидві мої близнючки — здорові дівчатка, але вони відразу, з першого дня їх життя, стали жити кожна по-своєму. Почати з того, що Маша репетувала з першого вдиху як різана. А Ліда навіть не прокинулася, коли її дістали з мене. Так ми одразу зрозуміли, що вони дуже несхожі, наші однояйцеві близнюки.
Маша засинала швидше, Ліда – повільніше.
Маша більше кричала, Ліда більше всміхалася.
Маша постійно нападала, а Ліда завжди намагалася ухилитися від конфлікту.
Я дуже дивувалася, коли мені казали: «Але ж ти любиш їх однаково?!». Звичайно, ні.
У Ліді, наприклад, мене шалено дратує, коли вона ниє, а в Маші – коли вона істерить. Зате Ліда чіпає мене до глибини душі – до відчуття гарячого окропу в грудях – до сліз – тим, що підбігає і з розмаху обіймає мене, коли я приходжу з роботи, а Маша веселить мене, коли вона передражнює Бориса або просто кривляється. Вона робить це смішно.
Бориса я тим більше люблю інакше.
По-перше, він хлопчик.
Як можна хлопчика та дівчинку любити однаково? Як можна до чоловіка та жінки ставитися однаково? Адже все відрізняється: запах, звички, реакції, спосіб сприймати світ та реагувати на нього.
По-друге, він молодший.
Тобто до моменту його народження я вже уявляла, що таке новонароджене немовля. У мене вже був досвід догляду та спілкування з першими дітьми, з якими я дуже боялася зробити щось не те, та й просто два з половиною роки смертельно хотіла спати. І отримавши Бориса, який спав і їв, і знову їв і спав, і ніяких зойків, і ніяких соплів, і жодних проблем із зубками, і жодних складнощів з животиком і коліками — так от, отримавши після досить неспокійних близнюків дуже мирного Борю, я з ним почувалася набагато спокійніше, ніж із першими дітьми. Це теж впливало на мою до нього любов.
Далі більше.
З’ясувалося, що спілкування з Борисом складається зовсім інакше, ніж спілкування з дівчатами. Бо сам Боря інший.
Наприклад, він знає перелік всіх своїх машинок. А Ліда вже за кілька днів не впізнає щойно, здавалося б, подаровану їй ляльку. А Маша взагалі одразу закине свою ляльку за шафу, і почне відбирати ту, що в Ліди.
На ковзанці Маша самозабутньо виписуватиме піруети і не звертатиме жодної уваги на свої падіння (часто — досить болючі), Ліда майже одразу скиглить, що лід не той, погода не та й взагалі черевик погано зашнурований, а Боря просто сяде в кучугуру і почне копати собі печеру.
Вдома ж Боря піде мити руки одразу, Ліда — після одного нагадування, а Маша вужем вивернеться, але руки не помиє.
Це мої діти, усі троє. І вони настільки несхожі один на одного, що я справді не розумію, як їх можна любити однаково? І, головне, навіщо?
Навіщо брехати собі та їм, що я люблю їх якимось одним, абстрактним, таким, що зрівнює усіх, почуттям якоїсь невідомої мені однакової любові?
Адже я люблю їх абсолютно різними, у різні кольори розфарбованими, котрі по-різному звучать, видами любові?
Моя любов до Ліди — яскрава, люта, гучна, помаранчева. У Ліді я завжди впевнена, вона моя помічниця, мій друг, я можу на неї опертися. Вона настільки схожа на мене, що іноді мені навіть дивно, що я маю їй щось пояснювати. Я її вже зараз, у її дев’ять років, сприймаю як дуже дорослу людину.
Моя любов до Маші — тиха, захоплена, зацікавлена і трохи насторожена, все — напівголосно, і чомусь блакитне. З Машею чудово веселитися, витрачати гроші, шепотітися, вона весь час мене дивує, моя Маша. І я ніколи не знаю, що їй спаде на думку наступної хвилини. На що вона образиться чи розсердиться. Проте майже завжди знаю, чим її порадувати.
Моя любов до Борі – ніжна, гаряча, спокійна і величезна, як океан або небо.
І я з кожним з дітей інша, я змінююся залежно від того, з ким я зараз спілкуюся. З Борею я м’якша і ніжніша. З Лідою — простіша та відвертіша. З Машею — тихіша та уважніша.
Це три різні почуття до трьох різних людей, яким довелося народитися моїми дітьми.
З кожним з яких у мене складаються свої окремі, а не спільні на всіх відносини. І неможливо підігнати їх під щось спільне «однакову любов до всіх дітей» — для того, нібито щоб їм не було прикро, щоб не було ревнощів, щоб нікого не виділяти.
Навпаки — я намагаюся виділяти кожного з дітей (їх не так багато в мене — лише троє!), з кожним з них будувати свої, окремі стосунки, — щоб кожен із них відчував себе не таким, як брат і сестра, а найбільш улюбленим.
