Не хочу бути мамою хлопчика

Не хочу бути мамою хлопчика

3
Різне

Народжуєш його, мучишся. Виховуєш. Любиш, шиєш йому костюми зайчиків, ведмедів, піратів та роботів. Сидиш, не відходячи від ліжка під час хвороб, читаєш йому на ніч “Чарівника з країни Оз”. Мажеш зеленкою розбиті коліна та сліди вітрянки. Вчишся розбиратися в машинках, літаках, вертольотиках і соні плейстейшн. Вникаєш, хто крутіший: Людина-павук або Тоні Старк, Оптімус прайм або Атом з “Живої сталі”. Пояснюєш, як їздити на велосипеді, як читати і малювати. Плачеш на першому дзвінку. Навчаєш його бути сильним і сміливим, відкривати дамам двері та подавати пальта. Зашиваєш порвану куртку, кричиш з вікна, щоб негайно зліз з дерева. Непритомнієш, коли він у дворі зламав руку, на тренуванні зламав ногу, на ковзанці зламав ніс. Радієш, що не шию. Червонішаєш на батьківських зборах, почувши про систематичне хуліганство. Разом із сином намагаєшся відшукати раптово безслідно зниклий щоденник. Плачеш за його перші перемоги на спортивних змаганнях. Вникаєш, у чому відмінність кед від бутсів і як зіграли наші.

Розуміюче киваєш, почувши, що Сергій перший почав. Дивуєшся, як швидко у нього ростуть ноги. І руки. І весь він. Мучишся від того, що він став менш відкритим, став частіше ховати свої емоції, рідше цілувати тебе в щоку, рідше розповідати про те, як у школі, частіше на всі питання відповідати “нормально”.

Його першу і неодмінно жахливу у всіх сенсах “любов” зустрічаєш нервозно, таємно сподіваючись, що це просто гра гормонів. Просиш батька розповісти синові як-небудь по-тихеньку про засоби контрацепції, адже діти йому не потрібні, на нього чекає велике майбутнє і т.д.

Сидиш у коридорі з бутербродами, доки він складає іспити. Плачеш на його останньому дзвінку. Вибираєш йому перший дорослий костюм, показуєш, як зав’язувати краватку. Погано спиш останній рік перед призовом. І ще рік під час призову. Пишеш листи до армії раз на тиждень. Закреслюєш дні на календарі. Божеволієш під час вступних. Про те, що твій син став першокурсником, гордо розповідаєш усім знайомим. Благаєш декана не відраховувати твого дурня. Гордо розповідаєш усім знайомим, що твій син став першокурсником знову і тепер точно знайшов себе. Благаєш отримати хоча б диплом і начхати вже на оцінки.

Плачеш на врученні дипломів, радіючи, що все погане начебто позаду.

І ось одного разу він говорить тобі, що сьогодні до вас зайде Маша. Або Олена. Або Катя. Або Юля. Або ще хрін зрозумій хто.

І не бреше. Маша заходить. І заходить з такою регулярністю, що тобі починає здаватися, що Маші більше нема де поїсти. А коли Маша не заходить, твій дорогий син пропадає в неї. Або гуляє з нею. Або зустрічає її. Або проводжає. А якщо не зустрічає, не проводить і не заходить, то просто розмовляє з нею по телефону. Маша вважає в цей час себе манною небесною, а твого дорогого хлопчика об’єктом виховання. Вона йому каже, що подарована тобою сорочка не поєднується з кольором ременя. Що він убого (сама дура) пострижений. Що він заробляє обмаль. Що в нього це і те… І що вона… хоче заміж.

“ЧОГО? ЧОГО ВОНА ХОЧЕ? ЗАМІЖ? ТАК НЕХАЙ ВИХОДИТЬ І ВІДВАЛИТЬ ВІД МОГО СИНА”, – думаєш ти. А вголос кажеш: “Може вам трохи почекати? Зніміть квартиру. Поживіть окремо”.

Маша святкує першу перемогу. Ти – першу поразку.

Його кімната спорожніла. Залишилися лише книги, дитячі іграшки, старий диван та медалі з кубками. Вдома він більше не ночує і не днює. Іноді забігає на годинку-другу сказати, що в нього (як уже багато років поспіль) все нормально і поїсти. Ти до його приходу готуєшся весь тиждень, потім кидаєш на стіл 1001 страву (давно і міцно підозрюючи напів-невістку в тому, що вона його спеціально не годує, а холодильник тримає на замку, ключ від якого в яйці, яйце в качці, качка в зайці, заєць в шоці), розповідаєш всякі дурниці боячись, що під час паузи він збереться і піде. Але він все одно йде. До неї.

І заходить дедалі рідше. І ось в один із таких заходів раптом виявляється, що вони одружуються. Незабаром. Вони вже дорослі та все вирішили. Ти знизуєш плечима, мовляв, вирішили, так вирішили. Запитуєш про дату. Усміхаєшся. Вночі, поки чоловік бачить 25-й сон, дивишся фотоальбом. Зупиняєшся поглядом на фотці з семирічним беззубим хлопчиком біля ялинки в костюмі пірата. Тихенько схлипуєш.

Твій дорогий хлопчик тепер уже не твій. І твоїм більше ніколи не буде.

Він тепер її чоловік, який тепер завжди їстиме її борщ, ходитиме у подарованих нею сорочках, їздитиме у відпустку до її мами. Мами, якій пощастило трохи більше, ніж тобі, бо вона народила дочку. З нею радилися з приводу того, чи гідний її, Маші, твій дорогий син. З нею радилися, який одяг твоєму дорогому синові краще купити, його питали, чи варто їм, дітям, жити разом. Її питали, виходити заміж-не виходити, а якщо виходити, то коли. Вона завжди залишиться жінкою №1 у житті своєї дитини. А твоя доля – стати жінкою №2.

Тож сина народжувати не можна. Бо якщо в мене буде невістка, то їй піпєц!

Катерина Шуригіна