Мистецтво батьківства полягає не в тому, щоб майстерно перемагати дитину або вдало вирулювати з важкого бою, а в тому, щоб бою не виникало, щоб у дитини не сформувалася звичка істерити. Що стоїть за сьогоднішньою істерикою? Тільки випадкова причина, чи тут є щось системне, таке що повторюватиметься? На випадкове можна не звертати увагу: розслабтеся та забудьте. А якщо йдеться про щось, що може повторюватися, замислитися треба серйозніше.
Важливим є ваш приклад
Привчати дитину до порядку, якщо у вас самих у кімнаті та на столі бардак – дуже спірний експеримент. Якщо ж у вашій сім’ї Порядок живе на рівні Ікони, порядок поважається всіма дорослими – дитина, швидше за все, почне елементарно наслідувати і це увійде в звичку.
Привчайте дитину вас слухати та слухатися.
Привчання дитини вас слухати і слухатися – один з необхідних моментів, які допомагають батькам привчати дитину до хорошого. Привчайте дитину вас слухати і слухатися, починаючи з найпростіших і найлегших речей. Привчайте дитину послідовно, у напрямку від легкого до складного.
Найпростіший алгоритм – “Сім кроків”.
Крок 1. Привчайте дитину виконувати ваші завдання, починаючи з того, що їй хочеться робити самій.
Микита любить плескати в долоні. «Як Микита плескає у долоні? – Розумник, Микито! А тепер, Микито, покажи як гуде машина! – Чудово! – Ви привчаєте його робити те, що ви йому кажете. Він навчається вас слухати.
Крок 2. Привчайте дитину виконувати ваші прохання, підкріплюючи це радістю.
Якщо ви дитину кличете, вона повинна до вас приходити. А ще краще – бігти, і одразу. Починайте з ситуацій, коли дитина і так із задоволенням до вас прибіжить, а ви їй чи смачного дасте, чи приголубите і по голівці погладите, чи хоча б хвилинку пограєте з нею. Незабаром починайте кликати, але вже без смачного. І якщо ви покликали – дитина має прийти. Відразу не йде – повторили, але досягти свого. Привернули її увагу та попросили приходити, коли мама кличе. Не лаятися, а сказати: «Коли мама кличе, треба приходити одразу!» – і поцілувати!
Крок 3. Робіть свої справи, не реагуючи на дитину у тих випадках, коли у своїй правоті ви впевнені і знаєте, що вас підтримають усі.
Ви всі поспішаєте на поїзд, збираєте речі. У цьому випадку примхи дитини «Ну пограйся зі мною!» будуть легко проігноровані всіма, включаючи бабусь. Привчайте дитину до того, що є важливі справи. Привчіть дитину до слів: “Це важливо”. Якщо ви присядите перед нею і, дивлячись їй в очі, тримаючи її за плечі, спокійно і твердо скажете: «Дорослим зараз треба збиратися, а пограємо ми з тобою пізніше. Це важливо!”, то незабаром дитина почне вас розуміти.
Крок 4. Вимагайте мінімум, але коли вас підтримують усі.
Дитина вже достатньо підросла, щоб… Щоб не забирати іграшку у чужої дитини, щоб підняти рукавичку, щоб покласти кашу собі в рот самостійно… Завжди шукайте ті моменти, коли ваші вимоги будуть підтримані всіма оточуючими, щоб навіть бабусі хоч б промовчали.
Якщо ваших вимог на дитину забагато, вона не встигає, або ви не маєте підтримки оточуючих, свої прохання та вимоги поки що приберіть, робіть те, що ви хочете від дитини, самі.
Крок 5. Впевнено давайте завдання.
Нехай дитина робить, коли їй нескладно або тим більше, навіть трохи хочеться. Подбайте про те, щоб у дитини завжди були справи, які їй потрібно робити на ваше прохання. У дитини не повинно згасати розуміння, що у неї є завдання, і вона це повинна робити. Прибрати за собою ліжко, забрати за собою чашку, помити посуд, збігати в магазин. Мабуть, вам все це простіше і дешевше зробити самостійно, але ви – вихователь, тому ваше завдання утримати себе, не робити це самому і щоразу доручати це дитині.
Крок 6. Давайте важкі та самостійні завдання.
Поступово переходьте до все більш важких і самостійних завдань, в основному на позитивному тлі, з дрібними нерегулярними підкріпленнями та рідкісними великими.
Крок 7. Щоб зробив, а потім прийшов та показав (або доповів).
Коли дитина навчиться вже й цьому, ви можете пишатися – перед вами вже доросла людина. Ви – виховали дорослу, відповідальну людину!
Успіхів вам!
