Щасливий Святий Вечір

Щасливий Святий Вечір

15
Різне

Різдвяне оповідання для дітей

Сьогодні Марічка дуже поспішала додому. Насилу дочекалася вона останньої години навчання в школі. Сьогодні Святий Вечір, а завтра Різдво. Марічка дуже любить Різдвяне Свято. Тоді так гарно вдома, так гарно в церкві.
Мабуть, мамуся вже прилагодили Святу Вечерю. А ялинку ще вчора тато приніс знадвору й Марічка вже прикрасила її: і янголик вгорі під зіркою, і кольорові ланцюжки й золоті горішки. Тільки все якось не так весело на душі, як завжди, було в цей вечір. І тато й мама потихеньку сумують. Це теж бачить Марічка й знає чому.

Ось уже скоро рік, як братік Юрко поїхав від них у далеку подорож на великім кораблі. Він минулого року закінчив морську школу та поступив на службу до мор ського флоту. Часто присилав він листи до тата й мами, багато цікавого в них оповідав про всі ті країни, де встиг уже побувати, і ніколи не забував він своєї сестри — Марічки. Завжди кілька привітних, веселих слів було для неї. Завжди обіцяв привезти Марічці гарних гостинців зі своєї подорожі, а… от уже другий місяць, як перестав писати.

Мама й тато питали скрізь, що сталося. Й от їм сказали, що під час великої бурі на океані той корабель, де був Юрко, розбило. І досі ніхто не знає, де всі люди з корабля – хто живий, хто загинув. Але потішають, що, мабуть, усі врятувались, тільки ще не мають вістки про них.

— І яке ж це буде свято без Юрка?.. – 3 такою думкою добігла дівчинка додому та, перестрибуючи по два-три сходинки, піднялася нагору і увійшла до їхнього помешкання. Вже темніло. В їдальні коло ікони мамуся засвітила лампаду. В світлі її привітно всміхалася на іконі Мати Божа до Ісусика. Було тихо й якось ще більше сумно, як завжди, в останній час. Мама ще поралася в кухні, але все вже було готове. Стіл був накритий вишиваною скатертю. Там уже лежав рум’яний Різдвяний колач, а на пучечку сіна стояли полумиски з кутею та узваром.

— Мабуть, треба вже прилагодити посуд для вечері. Піду, запитаю в мами… — подумала Марічка, й побігла до кухні.

— Я вже прийшла, мамо… — почала Марічка та замовкла. — В мами очі червоні, плакала?… — несміто вона запитала мами. —Де тато, мамусю? Вже смеркло, може лагодити посуд для вечері?

— Так, донечко, — відповіла мама. І зітхнула… — Будемо починати вечерю. Тільки сьогодні Святий Вечір, і ти постав тарілку і для Юрка теж. Його нема з нами, то хоч його місце, його тарілка буде між нас… — В голосі мами забреніли сльози.

— Добре, мамо… — і Марічка швидко вибігла з кухні, щоб і собі не розплакатись.
Незабаром усі зібралися до їдальні. Не сміявся і не жартував тато з Марічкою, як завжди. Дівчинка потихеньку сіла на своє місце. Мама засвітила свічку.

—- Ну, щож, будемо вечеряти, Іване?… Вже перша зірка засвітилася… Хоч і нема з нами нашого Юрка, то може вона й йому десь засвітить.
Тато похилився. Мимоволі очі всіх звернулися на місце, де стояло порожнє крісло, а перед ним на столі Юркова тарілка, що прилагодила Марічка.

Тато почав молитися. Слова молитви промовляв уголос, а за ним їх повторювали потихеньку мама й Марічка, а в думці бриніли другі слова, якими вона зверталася до Божої Матері, що ласкаво всміхалася до неї з ікони (так їй здавалося). “Пречиста Діво Маріє, верни нам нашого Юрка, верни нам його…”
У цю мить за дверима почулися кроки, хтось узявся за двері, пробував відчинити, тоді задзвонив.
—    То, мабуть, хлопець, що газету носить, по гроші прийшов, сказала мама.

—    Я зараз. Та ж двері не замкнені… — відповів тато та й пішов до передпокою. Та ще він не встиг переступити порога, як двері відчинилися, і в них стояв Юрко в морській уніформі з валізкою в руках.

—    Юрчику! Синку! — скрикнула мама, а тато вже обіймав хлопця. А Марічка? Вона вже протиснулася поміж татом і мамою й стрибнула братикові на шию.

— Отож бачиш, отож бачиш, яка несподіванка для нас! — щебетала вона.

І який то був щасливий Святий Вечір, такого, здавалося, ніколи не було в цій хаті. Весело вечеряли, сміялися, гомоніли. Після вечері засвітили ліхтарики на ялинці та співали коляди. А потім Юрко оповідав про свої пригоди на морі. Марічці він привіз багато гарненьких мушельок, прикладав до її вушка й казав:
—    Слухай, як шумить у мушельці, це хвилі говорять!

Так із мушелькою в руці й заснула Марічка, та снилися їй хвилі, а на них Юрко в човні. Над човном простягла руки Пречиста Діва, ніби захищає його…

Ніна Наркевич