Від батьків, звичайно, залежить багато, перш за все – самооцінка дитини та її самоприйняття.
Саме від близьких людей дитина дізнається про те, яке у неї: гарне волосся, розумні очі, спритні руки… У відповідь на захоплене «Яка ти в мене красуня!», «Який ти в мене сміливий!» у дітей виробляється відчуття самоцінності (незалежно від об’єктивних даних).
І навпаки, брак уваги до дитини (тим більш холодність близьких) підриває її впевненість у собі, робить її вразливою. Крім того, коли дорослі самі страждають від комплексів, можуть мимоволі передати незадоволеність собою дітям.
Найчастіше вони ускладнюють справу, даючи дитині характеристики, народжені уявленням про власну недосконалість («Він весь у мене, такий же сором’язливий»), або прагнучи робити все, щоб вона не успадкувала їх «недоліки» (наприклад, садять на дієту).
Але чим старшою стає дитина, тим важливішою для неї виявляється думка однолітків: уявлення про себе підлітка можуть змінитися під впливом оцінок компанії, а також молодіжної моди. Тому так важливо з раннього дитинства звертати увагу дітей на те, що всі люди – різні.
Ми по-різному виглядаємо, по-своєму мислимо і любимо не одне й те саме. Уявлення про це допоможе у потрібний момент витримати погляди інших людей, критично сприйняти чужу думку та зберегти віру у себе.
