Усі малюки мають носити майки з написом: «Я ні про що не шкодую».
Маленькі діти — егоїсти, які живуть у своїй системі координат.
“Треба вибачитися”, “попроси вибачення” – ми всі чули ці чарівні фрази сотні разів. І самі так говоримо. Я тут також не виняток. Ось на майданчику я прошу свою дитину вибачитись – і відразу видно, що мені не начхати, що я відповідальна мати і що так, я помітила, як мій трирічний син стукнув вашого пластмасовим Бетманом. Або, приміром, син пукнув, як ієрихонська труба, і я шепочу йому на вушко, що треба сказати «пробачте», поки люди довкола валяються від сміху. І в цей момент я страшенно хочу, щоб він послухав мене і вибачився. Але насправді я знаю, що йому зовсім не соромно. Ні на міліграм.
Маленькі діти живуть у режимі постійної бойової готовності, тож у них завжди знайдеться, за що вибачитися. Вони можуть штовхнути іншу дитину просто тому, що їм хочеться з нею пограти. Вони можуть несподівано роздягнутися догола на дитячому ранку – та просто захотілося побути з голою попою і що? Вони можуть вирвати в іншого малюка з рук іграшку і з усмішкою дивитись, як той плаче. Вони можуть засунути своє взуття в унітаз та натиснути на спуск. Вони можуть бігати і ховатися від вас у супермаркеті — це ж так весело, правда?
Так, іноді можна змусити малюка видавити з себе це вибач, але це буде просто порожній звук. Вони вибачаться, бо інакше їх покарають або згребуть в оберемок і потягнуть додому. Але з їхньої точки зору і проблеми ніякої немає. У дівчинки щось класне? Піду візьму. Хочеться бути без штанів? Знімаю. Налякати маму? ААААААФ! А що цей хлопчик підійшов так близько? Йди звідси! Що б ви їм не говорили, вони й далі штовхатимуть і забиратимуть. Особливо коли мама не бачить.
Малюкам по барабану почуття інших людей. Вони будуть гладити друга по голові, вдаючи, що шкодують його (ага, того самого, якого вони хвилину тому повалили на землю) – тому що їм подобається, коли їх хвалять. Але не ведіться на це, насправді їм до лампочки ця інша дитина. Маленькі діти — махрові егоїсти, які живуть у своїй системі координат. Так, десь там із ними живуть і дорослі, але зазвичай вони лише заважають робити те, що хочеться. Мастити олію на подушки або ходити голяка. Будь-яка іграшка у світі, якщо вона їм сподобалася, має належати їм. А тікати на парковці від мами треба просто тому, що у них є ноги, і бігають вони дуже швидко, так що па-па!
Маленькі діти не розуміють, що означає щиро шкодувати, про те що ти зробив.
Вони не в курсі про докори совісті, провину та інші емоції, пов’язані з «поганими» вчинками. Їм незрозуміла сама постановка питання «ти був не правий», поки їх не спіймають на місці злочину. Слухайте, всі малюки повинні носити майки з написом: «Я ні про що не шкодую», бо саме так вони й живуть, без жалю. Натомість із істериками.
У мене двоє малюків і я бачу, що це насправді так і є – їм просто все одно. Зрозумівши це, я зрозуміла, нарешті, як поводитись у ситуації, коли ваша дитина когось образила. Хм, вкотре. Тепер я сама вибачаюсь від його імені, і ми йдемо собі далі. «Пробач, що так сталося! Погано бити друзів. Сподіваюся, з тобою все гаразд!» Адже мені й справді шкода, що моя дитина когось ударила, відібрала іграшку або зіпсувала повітря під час вистави.
Загалом, я намагаюся показувати своїм прикладом, що в житті треба бути чуйним та співчутливим. Сподіваюся, вони скоро зрозуміють, що хапати когось за волосся, бо воно красиве, не комільфо. Я впевнена, що це ефективніше, ніж змушувати дітей вимовляти слова, істинного сенсу яких вони не розуміють. Витягування вибачень лише посилює ситуацію і робить її ще більш некомфортною для всіх, у тому числі для постраждалої дитини.
А батькам скривдженого малюка я кажу ось що: «Вибачте, мій веде себе жахливо. Але ми працюємо над цим». І більшість батьків розуміють, і кивають на знак солідарності.
А потім ваші діти виростуть і обов’язково навчаться дбати про інших. Обіцяю.
Джоел Віслер, блогер та мама двох дітей
