Люба ФБ спільното та Міністерство освіти і науки України , а поясніть будь ласка, бо в моїй голові наступна математика геть не сходиться:
Дано:
– середньостатистичний учень 8 класу загальноосвітньої школи
– щодня 7-8 уроків (часом 6), кожен тривалістю 45 хвилин концентрованоі уваги з перервами між уроками по 15-20хвилин (попити води, підготувати зошити/підручники до наступного уроку, технічна пауза…)
– щоденні домашні завдання, виконання яких займає щонайменше 3-4 години, а по-хорошому, десь по 40-60хв на ДЗ з одного предмету. Тут уже кому як «пощастить».
Виходить, що дитина віком 13 років щодня з понеділка по п‘ятницю працює 10-12 годин. Разом орієнтовно – 50-60 годин на тиждень розумової праці.
Розумова робота- це важка робота.
Дорослі люди здебільшого працюють 8 годин/день або 40 годин на тиждень. Це регулюється трудовим законодавством і недайбоже від нього відійти. Лояльність і залученість наразі – тема не цього посту. Також в даному випадку ми не говоримо про професії з ненормованим робочим графіком.
Виходить, що 13-річна дитина працює (головою) десь на 10-20 годин на тиждень більше, ніж дорослий.
Але ж нелогічно порівнювати з психічної сторони навантаження дорослої 30-річної людини і 13-річної дитини. Ба більше, всі ми знаємо, що в процесі навчання мозок працює куди інтенсивніше і виснажливіше, ніж при виконанні зрозумілих чи звичних завдань.
Доречі, 10-річні мають розклад, не набагато лайтовіший за 13-річних- різниця в 2 уроки/день максимум.
Як це так? А коли йому гуляти, дихати свіжим повітрям, кататись на велику, ходити в спортивну секцію і просто «нічого не робити»?
Поки що я маю єдину думку-висновок стосовно цього: саме так з таких дітей виростають дорослі, які не мають смаку до життя (вони його просто не бачать), бо з таким підходом формується стереотип, що життя- це біль і постійна виснажлива важка праця, бо робота- це «виснажлива хрінь», через яку вони ненавидять понеділки, а в п’ятницю мають єдине бажання- напитись, бо інакше розслабитись не виходить. Також можна до безкінечності хвалити метрдику і освітню систему пострадянських країн, але чомусь кращі економіки світу будують вчорашні учні зовсім інших освітніх систем, де діти зі сльозами прощаються з вчителями на канікули і з неабиякою радістю з канікул повертаються до школи (бачила своїми очима- моя дитина це прожила).
В той час, коли всі світові тренди з організації роботи кричать на всі сторони про баланс між життям і роботою, коли роботодавці рахуються з особистими ситуативними (чи навіть системними) потребами своїх людей, уважно відносяться і ідуть на поступки, коли комусь на роботі щось не так- лиш би не вигорали і були щасливі, шкільна освіта робить все з точністю до навпаки.
Ось такий когнітивний дисонанс на фоні любові до своєї країни і бажання жити, розвиватись саме тут.
‼️ Можливо, якщо цей пост набере певну кількість не тільки лайків, але й поширень, ця тема дійде куди треба і матиме достатній резонанс для змін. Хоча, правду кажучи, слабо віриться. Проте, все можливо. То ж, знаєте, що робити, дочитавши до кінця, якщо вам не байдуже. Мені точно не байдуже.
Автор: Iryna Redko
