Навіть люблячі та дбайливі батьки нерідко вимовляють не зі зла, а на автоматі або навіть із найкращих спонукань слова, які глибоко травмують їхніх дітей. Як припинити завдавати дитині рани, від яких залишається слід на все життя?
Є така східна казка. Мудрий батько дав запальному синові мішечок із цвяхами і велів щоразу, коли йому не вдасться стримати гнів, вбивати в дошку паркану один цвях. Спочатку число цвяхів у паркані зростало в геометричній прогресії. Але юнак працював над собою, і батько порадив йому щоразу, коли вдасться стримати емоції, витягати із огорожі по цвяху. Настав день, коли жодного цвяха у паркані не залишилося.
Але паркан уже не був таким, як раніше: він був поцяткований дірками. І тоді батько пояснив синові, що кожного разу, коли ми ранимо людину словами, у її душі залишається така сама дірка, такий самий шрам. І навіть якщо ми потім вибачаємося та «виймаємо цвях», шрам все одно залишається.
Вбивати цвяхи змушує не тільки гнів: часто ми вимовляємо такі слова не замислюючись, критикуючи знайомих і колег, просто висловлюючи свою думку друзям і близьким. А ще – виховуючи дитину.
Мабуть і на вашій «огорожі» величезна кількість дірок та шрамів, нанесених люблячими батьками з найкращих спонукань
“Ти не моя дитина, мені тебе в пологовому будинку підмінили!” Не дарма я завжди хотіла хлопчика…»
Всі ці слова були сказані в моменти гніву, відчаю та втоми, багато в чому вони були повторенням того, що колись доводилося чути самим батькам. Але дитина не вміє зчитувати ці додаткові змісти і вловлювати контекст, зате чудово розуміє, що вона не така, не справляється, не відповідає очікуванням.
Зараз проблема не в тому, щоб витягти ці цвяхи і закласти дірки — на це є психологи та психотерапевти. Проблема в тому, як не повторювати помилок і не вимовляти навмисне або на автоматі ці пекучі, гіркі слова, які ранять.
Кожен з нас має уявлення про себе. У психології воно називаються «Я-концепцією» і складається з образу себе, ставлення до цього образу (тобто нашої самооцінки) і проявляється у поведінці.
Я-концепція починає формуватися у дитинстві. Маленька дитина ще нічого не знає про себе. Свій образ вона будує «по цеглинці», спираючись на слова близьких людей, насамперед батьків. Саме їхні слова, критика, оцінка, похвала стають основним «будівельним матеріалом».
Чим більше ми даємо дитині позитивних оцінок, тим позитивніша її Я-концепція і більша ймовірність, що ми ростимо людину, яка вважає себе гарною, гідною успіху і щастя. І навпаки, образливі слова створюють фундамент для неуспіху, відчуття власної нікчемності.
Ці фрази, засвоєні у ранньому віці, сприймаються некритично та впливають на траєкторію життєвого шляху
Із віком жорстокі слова нікуди не зникають. Випливаючи з глибин пам’яті, вони дістаються у спадок нашим дітям. Як часто ми виявляємо, що говоримо з ними тими ж образливими фразами, які чули від батьків. Ми так само хочемо дітям «тільки добра» і калічимо словами їхню особистість.
Попередні покоління жили у ситуації дефіциту психологічних знань і не бачили нічого страшного ні в образах, ні у фізичних покараннях. Тому наші батьки часто були не тільки поранені словами, а й ременем. Тепер, коли психологічні знання доступні широкому колу людей, настав час зупинити цю естафету жорстокості.
А як тоді виховувати?
Діти — джерело як радості, так і негативних почуттів: роздратування, розчарування, смутку, гніву. Як упоратися з емоціями, не поранивши дитячу душу?
1. Виховуємо чи не можемо впоратися із собою?
Перш ніж висловити своє невдоволення дитині, подумайте: це виховний захід чи ви просто не можете впоратися зі своїми почуттями?
2. Подумайте про довгострокові цілі
Виховні заходи можуть переслідувати як короткострокові, так і довгострокові цілі. Короткострокові орієнтовані на теперішнє: припинити небажану поведінку чи, навпаки, спонукати дитину робити те, що вона не хоче.
Ставлячи перед собою довгострокові цілі, ми дивимося у майбутнє
Якщо ви потребуєте беззаперечного підпорядкування, подумайте на 20 років уперед. Ви хочете, щоб дитина, коли виросте, підкорялася, не намагаючись відстоювати свою позицію? Ви виховуєте ідеального виконавця-робота?
3. Висловлюйте почуття, використовуючи «Я-повідомлення»
У «Я-повідомленнях» говоримо тільки про себе та свої почуття. “Я засмучена”, “Я розсерджений”, “Коли шумно, мені важко зосередитися”. Однак не варто плутати їх із маніпуляціями. Наприклад: “Коли ти отримуєш двійку, у мене голова болить” – це маніпуляція.
4. Оцінюйте не особистість, а вчинки
Якщо вважаєте, що дитина чинить неправильно, повідомте їй про це. Але за замовчуванням дитина хороша, а поганими можуть бути вчинки, слова: не «ти поганий», а «мені здається, ти зараз вчинив погано».
5. Навчіться справлятися з емоціями
Якщо ви розумієте, що не можете впоратися з почуттями, зробіть зусилля і спробуйте використати «Я-повідомлення». Потім подбайте про себе: вийдіть в іншу кімнату, відпочиньте, прогуляйтеся.
Якщо ви знаєте, що вам властиві гострі імпульсивні реакції, освойте навички емоційної саморегуляції: дихальні техніки, практики усвідомленої уваги. Почитайте про стратегію управління гнівом, намагайтеся більше відпочивати.
