Дитяча психіка не готова прийняти багато явищ дорослого життя. Щоб не травмувати дитину, ці теми в розмові краще не піднімати.
Напевно, кожен батько чи мати хоч раз замислювались, як захистити дитину від шкідливих новин і небажаного контенту в Інтернеті. Але чи задумувалися ви, як на розвиток дітей впливає інформація, що йде від нас, батьків?
Справа в тому, що наш батьківський авторитет для малюка незаперечний: дитина довіряє мамі і татові, слухає все, про що говорять дорослі, «мотає на вус» установки, які прийняті в сім’ї. Цей досвід повинен допомогти маленькій людині в її дорослому житті, дати їй впевненість у своїх силах, навчити принципам комунікації, сформувати правильні емоції. Але передавати знання теж потрібно грамотно і … дозовано. Інакше можна ненароком нагородити сина своїми комплексами, тривожними установками, сформувати почуття беззахисності, недовіри і т.д.
У сучасній психології прийнято вважати, що з дитиною потрібно розмовляти про все, але в доступній для її віку формі. Однак деякі питання краще все ж взагалі не піднімати.
Отже, що не потрібно обговорювати з дітьми?
Конфлікти з чоловіком
Цим «грішать» жінки, мами, незадоволені своїми відносинами з чоловіками. Вони роблять дітей своїми союзниками: скаржаться на батька дітей, критикують його, шукають співчуття. Але не можна робити з дитини психотерапевта, плакати їй в жилетку після кожної сварки з чоловіком. У формуванні особистості дитини авторитет батька дуже важливий. Інакше в душі у неї з’являться тривога, страх, зіпсована картина світу, плутанина (маму потрібно захистити, а кривдник – тато, або чому мама каже, що тато поганий, я його люблю, ми з ним дружимо).
У відносинах з дітьми у чоловіка і жінки інша соціальна роль – батьківська, а між собою дорослі повинні самі вміти знаходити рішення. Між іншим, мама виходить заміж добровільно, сама вибираючи обранця, а діти батьків не вибирають.
Подробиці особистого життя
Батькам нерідко важко вибудувати правильну лінію комунікації з дитиною, особливо тим, хто виховує підлітків. Деякі дорослі намагаються стати своїй дитині другом, обговорюючи теми, до яких психіка неповнолітнього ще не готова. Наприклад, мами можуть обговорювати з дочками подробиці свого інтимного життя, своїх партнерів. Така «інформація» лише додасть напруги в стосунки. Зайва відвертість не сприяє зміцненню зв’язку з дитиною. Навпаки, ви або віддалите її від себе, або втратите батьківський авторитет, перейшовши в позицію друга. Діти потребують надійних, але гнучких меж, в яких є місце довірі і відвертості, але не сталевим парканам або панібратству.
Подробиці розлучення
Якщо справа доходить до розлучення, в цій ситуації важливо правильно дозувати інформацію, що видається дитині, і її зміст. Утримайтеся від звинувачень в бік колишнього чоловіка чи дружини, не варто обговорювати з дитиною проблеми у вашому особистому житті або розповідати про нового партнера. Дитині необхідно знати головне – і мама і тато залишаються люблячими батьками. Якщо ж з якоїсь причини ви плануєте виховувати дитину самостійно, важливо чесно пояснити це дитині, не давати марних обіцянок, наприклад, про те, що батько повернеться.
Безумовно, спосіб подачі інформації буде залежати від віку і ступеня наполегливості дитини. Дошкільнятам і молодшим школярам не обов’язково розповідати всі деталі розлучення, досить пояснити, в якому складі ви будете жити в найближчому майбутньому. Підлітки чекають більш відвертої розмови.
Особистість вчителя
Як би ви не ставилися до сучасної школи та особисто до викладачів, у присутності дитини тримайте рот на замку. Утримайтеся самі від негативних оцінок, і не давайте дитині сприймати школу як покарання. Прищеплюйте повагу до педагога (НЕ училка, а вчителька Валентина Петрівна).
Обговорювати при дитині компетенцію педагогів теж не варто – у неї може скластися думка, що в дитячому садку або школі працюють недостойні люди. Навчання багато в чому залежить від поваги до старших. Яке відношення до навчання буде у дитини, яка почула від мами чи тата, що «вчителька неграмотна, погана і взагалі стара маразматичка»? Якщо проблема з викладачем є, то подумайте, як її вирішити гідно: можливо, потрібно обговорити це з учителем або підшукати школяреві інший освітній заклад.
Ламаючи авторитети, батьки копають яму собі, виховують людину, для якої ніхто не указ. Те ж саме стосується і засудження родичів або друзів. Діти дивляться на світ очима своїх найближчих людей. Якщо в сім’ї люблять попліткувати, дитина це швидко усвідомить, і не дивуйтеся, що у неї теж буде в характері нещирість, лукавство або зарозумілість.
Катастрофи і трагедії
У пресі часто з’являються прогнози про кінець світу, комети, що наближаються, цунамі, природні катаклізми, навіть про війни, які зітруть з лиця землі все живе. Обговорити таке, звичайно, хочеться – але тільки не при дітях – такі розмови травмують психіку. Дитина, особливо вразлива, може серйозно занепокоїтися розповіддю, злякатися, почати панікувати. До речі, це стосується і перегляду фільмів жахів і трилерів. Не тільки слова – картинка ще сильніше може лякати дитину. Після чого з’являються специфічні страхи, збудливість, проблеми зі сном.
Звинувачення у власних невдачах
«Я тобі все своє життя присвятила, а ти такий невдячний», «Я на трьох роботах робила, щоб у тебе було все», «Через тебе я не вийшла заміж» і т.д. На жаль, такі слова на адресу дитини – не така вже й рідкість. Подібні фрази змушують дитину повірити в те, що вона у чомусь винна, через неї у мами є труднощі, що потрібно приносити свої інтереси в жертву іншому, що неможливо відстояти свою територію і жити так, як хочеться, а не так, як зручно комусь. Помилка дорослих – це перекладання на дитину відповідальності за свої невдачі.
І нарешті – звертайте увагу на свій тон в розмові. Навіть малюки у віці 3-4 років прекрасно зчитують інформацію, яка оточує їх. Не думайте, що малюк зайнятий грою і не чує вас: він вловлює тон і суть вашої розмови. Тому по можливості намагайтеся не обговорювати при дітях спірні питання. Підвищений тон може налякати дитину або викликати тривогу.
