Дитяча казка «Плюшевий кролик» Марджері Вільямс вже давно стала справжньою класикою жанру, витримавши численні переклади, екранізації і адаптації для театру, радіо і телебачення. Глибока і зворушлива історія буде цікава всім – від маленьких дітей до їхніх батьків, адже вона вчить тих істин, які повинні бути в житті, які роблять нас сильнішими, мудрішими і добрішими, дають нам сили любити і прощати, і бути справжніми.
***
Жив-був плюшевий кролик, і спочатку він виглядав просто чудово. Він був пухким і товстеньким, як і личить кролику, шерстка у нього була в біло-коричневих плямах, вуса зі справжніх ниток, а вушка обшиті зсередини рожевою атласною тканиною. Різдвяним ранком, коли його посадили на верхівці панчохи з подарунками для Хлопчика, з гілочкою гостролиста в лапках, виглядав він просто чарівно.
В панчосі були і інші подарунки: горіхи, апельсини, паровозик, мигдаль в шоколаді і завідна мишка, але Кролик без сумніву був кращий за всіх. Щонайменше дві години Хлопчик не випускав його з рук, але потім до обіду прийшли Тітки і Дядьки, знову зашарудів обгортковий папір і пакети, і в передчутті нових подарунків Плюшевий Кролик був забутий.
Довгий час він жив в шафі для іграшок або на підлозі в дитячій, і ніхто не звертав на нього увагу. За вдачею він був скромним, і оскільки був зроблений всього-на-всього з плюшу, деякі більш дорогі іграшки відверто зневажали його. Механічні іграшки були у багато разів кращими, і тому дивилися на всіх інших зверхньо; в них було повно новомодних штучок, і вони вдавали з себе справжніх. Макет човна, який пережив два сезони і з якого облупилася майже вся фарба, наслідував їх тон і ніколи не втрачав можливості вжити технічну термінологію в розмові про свою оснащеність. Кролик не міг похвалитися тим, що він чийсь макет, тому що не знав, що існують справжні кролики; він думав, що всі кролики, як і він, набиті тирсою, і розумів, що тирса – це вже надто застаріле і ніколи не повинне згадуватися в сучасному суспільстві. Навіть Тімоті, дерев’яний лев на шарнірах, якого збирали солдати-інваліди та у якого повинні були б бути більш ліберальні погляди, прикидався, ніби пов’язаний з Урядом.
Серед усіх них бідолаха Кролик мимоволі відчував себе жахливо нікчемним і нічим не примітним, а єдиною істотою, яке ставилося до нього по-доброму, була Шкіряна Конячка.
Шкіряна Конячка жила в дитячій найдовше за всіх. Вона була настільки старою, що її шкура місцями протерлася так, що просвічували шви, а більшу частину ниток з її хвоста видерли, щоб нанизати на них намисто. Вона була мудра, бо побачила багато механічних іграшок: як вони приходили хвалитися і величатися, як у них незабаром ламався ходовий механізм і як вони гинули, і вона знала, що це всього лише іграшки, які ніколи не стануть нічим іншим. Тому що дитяча магія – це незвичайна і чудова річ, і тільки таким старим, мудрим і досвідченим іграшкам, як Шкіряна Конячка, дано зрозуміти, що це таке.
– Що означає СПРАВЖНІЙ? – запитав одного разу Кролик, лежачи поруч з шкіряним Конем в дитячій біля камінної решітки, поки Няня не прийшла прибирати кімнату. – Це означає, що у тебе є штучки, які дзижчать всередині, а зовні стирчить ключик?
– Справжній не означає те, як ти зроблений, – відповіла Шкіряна Конячка. – Це те, що з тобою відбувається. Коли дитина дуже-дуже довго любить тебе, не просто грає з тобою, а ПО-СПРАВЖНЬОМУ любить тебе, ось тоді ти стаєш Справжнім.
– А це боляче? – спитав Кролик.
– Іноді, – сказала Шкіряна Конячка, тому що завжди була чесною. – Але коли ти Справжній, ти не проти, щоб було боляче.
– Це відбувається відразу ж, так ніби тебе заводять, – продовжував Кролик, – чи поступово?
– Це відбувається не відразу, – сказала Шкіряна Конячка. – Ти перетворюєшся. Це займає багато часу. Ось чому це не часто відбувається з тими, хто легко ламається, або у кого гострі краї, або кого потрібно дбайливо зберігати. Зазвичай на той час, як ти стаєш Справжнім, майже вся твоя шерсть видирається, очі випадають, кріплення розхитуються, і ти стаєш дуже пошарпаним. Але все це абсолютно не має значення, тому що коли ти Справжній, ти не можеш бути негарним, хіба що тільки для тих, хто нічого в цьому не розуміє.
– Напевно, Ви – справжня? – спитав Кролик і тут же пошкодував про свої слова, подумавши, що Шкіряна Конячка може образитися. Але Шкіряна Конячка тільки посміхнулася.
– Дядько хлопчика зробив мене Справжньою, – сказала вона. – Це сталося давним-давно, але якщо ти одного разу стаєш Справжнім, то вже не можеш перетворитися назад в несправжнього. Це назавжди.
Кролик зітхнув. Він подумав, що пройде ще багато часу, перш ніж це чарівне перетворення, зване «стати Справжнім», трапиться з ним. Йому дуже хотілося стати Справжнім, відчути, що це таке, але все ж думка, що він весь облізе і у нього випадуть очі і вуса, пригнічувала його. Йому хотілося стати Справжнім без цих неприємних моментів.
Дитячою заправляла жінка, яку називали Няня. Іноді вона не звертала ніякої уваги на те, що іграшки розкидані, а іноді ні з того ні з сього раптом налітала, як ураган, і запихали їх всіх в шафи.
Вона називала це «прибиранням», і всі іграшки, особливо олов’яні, це ненавиділи. Втім, Кролик ставився до «прибирання» спокійніше, тому що куди б його не закинули, падіння завжди бувало м’яким.
Одного вечора, збираючись лягати спати, Хлопчик ніяк не міг знайти китайську собачку, яку завжди брав із собою в ліжко. Няня поспішала, тим більше, що не на часі було розшукувати собачок перед сном, тому вона озирнулася, і, побачивши, що дверцята шафи з іграшками відкрита, кинулася туди.
– Ось, – сказала вона, – візьми свого старого Кролика! Теж згодиться, щоб з ним спати! І вона витягла Кролика за вухо і вклала Хлопчику в руки.
В ту ніч, і в багато наступних, Плюшевий Кролик спав у ліжку у Хлопчика. Спочатку йому було незручно, від того, що Хлопчик дуже сильно стискав його в обіймах, а іноді придавлював, перевертаючись, або засовував так глибоко під подушку, що Кролик ледве міг дихати. І ще він нудьгував за тими довгими, залитими місячним світлом годинами, які проводив в дитячій, коли весь будинок затихав, і за розмовами з шкіряним Конем. Однак дуже скоро йому почало це подобатися, тому що Хлопчик часто розмовляв з ним і робив для нього в постільній білизні затишні тунельчики, схожі, як він говорив, на норки, в яких живуть справжні кролики. І вони чудово грали разом, перешіптуючись, коли Няня йшла вечеряти і залишала на камінній полиці запалений нічник. А коли Хлопчик засинав, Кролик затишно влаштовувався під його маленьким теплим підборіддям і дивився сни, а Хлопчик міцно обіймав його всю ніч.
Так минав час, і Плюшевий Кролик був дуже щасливий – наскільки щасливий, що навіть не помічав, як його гарна оксамитова шерстка все більше і більше протиралася, як хвостик почав відриватися, і як рожева фарба стиралася з носа в тому місці, куди Хлопчик цілував його .
Настала весна, і вони проводили довгі дні в саду, адже Кролик слідкував за Хлопчиком всюди, куди б той не прямував. Кролик катався в садовому візку, і брав участь у пікніках на траві, і у нього були чарівні курені, побудовані для нього в заростях малини, за квітковими клумбами. А одного разу, коли Хлопчика раптово покликали пити чай, Кролик залишився один на галявині до глибоких сутінків, і Няні довелося йти шукати його зі свічкою, тому що Хлопчик не міг заснути без нього. Кролик був весь мокрий від роси і забруднений землею, тому що лазив по нірках, які Хлопчик зробив для нього в клумбі, і Няня бурчала, витираючи його подолом свого фартуха.
– І закортіло ж тобі цього старого Кролика! Подумати тільки, стільки метушні через іграшку!
Хлопчик сів в ліжку і простягнув руки.
– Віддай мені мого Кролю! – попросив він. – І ти не повинна так говорити. Він не іграшка. Він СПРАВЖНІЙ!
Коли маленький Кролик почув це, він був невимовно щасливий, тому що зрозумів, що те, про що говорила Шкіряна Кінячка, нарешті збулося. Дитячі чари торкнулися його, і він більше не був іграшкою. Він став Справжнім. Хлопчик сам так сказав.
В ту ніч він майже не міг заснути від щастя, і його маленьке серце мало не розірвалося від переповнення його любов’ю. А в очах-ґудзичках, які вже давно втратили свій блиск, з’явився вираз мудрості і краси, так що навіть Няня, взявши Кролика в руки на наступний ранок, помітила це: «Безумовно, цей старий Кролик дивиться якось вже дуже багатозначно!»
Це було дивовижне літо!
Неподалік від їхнього будинку був ліс, і в довгі червневі вечори Хлопчик любив ходити туди після чаю грати. Плюшевого Кролика він брав з собою, і перш ніж піти збирати квіти або грати в козаки-розбійники серед дерев, завжди будував для нього затишне маленьке гніздечко десь в папороті, тому що він був добрим хлопчиком і йому хотілося, щоб Кролик відчував себе комфортно . В один з вечорів, коли Кролик сидів там один, спостерігаючи за мурахами, що снували в траві туди-сюди між його плюшевими лапами, він раптом побачив, як з високої папороті поблизу вилізли дві дивні істоти.
Це були кролики, як і він сам, але дуже пухнасті і абсолютно нові. І судячи з усього, вони були дуже добре зроблені, тому що швів було зовсім не помітно, а при русі ці кролики незвичайним чином міняли форму: то вони виглядали довгими і витягнутими, а через хвилину вже виявлялися пухкими, з вигнутою спиною, і не залишалися весь час однаковими, як він. Вони м’яко торкались лапами землі і підкралися досить близько до Кролика, смикаючи носами, поки він пильно розглядав їх, намагаючись побачити, з якого боку стирчить ключик завідного механізму, адже він знав, що ті, хто вміє стрибати, зазвичай чимось заводяться. Але він нічого не побачив. Безумовно, це був абсолютно новий вид кроликів.
Ті, що прийшли витріщалися на Кролика, а Кролик на них, і вони весь час смикали носом.
– Чому б тобі не встати і не пограти з нами? – запитав один з них.
– Мені не хочеться, – відповів Кролик, тому що він не хотів пояснювати їм, що у нього немає заводного механізму.
– Ось як! – здивувався пухнастий кролик, відстрибнувши далеко в сторону і вставши на задні лапи – все дуже просто: ти так не вмієш!
– Я вмію! – заперечив маленький Кролик, – я можу стрибати вище всіх! Він мав на увазі, що вміє стрибати, коли Хлопчик підкидав його, але звичайно, цього він не хотів уточнювати.
– Ти можеш підстрибнути на задніх лапах? – запитав пухнастий кролик.
Це було жахливе питання, тому що у Плюшевого Кролика задніх лап не було зовсім. Задня його частина була зроблена з цільного шматка, як подушка для шпильок. Він нерухомо сидів у траві, сподіваючись, що інші кролики цього не помітять.
– Я не хочу стрибати, – знову сказав він.
Але у диких кроликів були дуже пильні очі. І один витягнув шию і придивився.
– У нього взагалі немає задніх лап! – закричав він. – Тільки уявіть собі, кролик без задніх лап! І він засміявся.
– У мене є задні лапи! – крикнув Плюшевий Кролик. – У мене вони є! Я сиджу на них!
– Тоді витягни їх і покажи мені! – сказав дикий кролик. І він почав крутитися і танцювати, поки у Плюшевого Кролика не закрутилася голова.
– Я не люблю танцювати, – сказав він. – Я краще посиджу спокійно.
І в той же час йому страшенно хотілося танцювати, нове, дивне і лоскітливе відчуття пробігло по його тілу, і він готовий був віддати все на світі, щоб зуміти скакати так, як ці кролики.
Дикий кролик перестав танцювати і підійшов зовсім близько. Настільки близько, що зачепив своїми довгими вусами вухо плюшевого Кролика, а потім різко смикнув носом, притиснув вуха і відскочив назад.
– Він якось не так пахне! – вигукнув він. – Це взагалі не кролик! Він не справжній!
– Я справжній! – сказав маленький Кролик. – Справжній! Хлопчик так сказав! – І він мало не розплакався.
Тут почулися кроки: поруч пробіг Хлопчик, і двоє загадкових кроликів зникли, перебираючи лапами і блиснувши білими хвостами.
– Поверніться і пограйте зі мною! – покликав Плюшевий Кролик. – Будь ласка, поверніться! Я ж знаю, що я справжній!
Але йому ніхто не відповів, і тільки мурахи снували туди-сюди, та листя папороті м’яко погойдувалися в тому місці, де проскакали двоє незнайомців. Плюшевий Кролик був один.
– Ох, – подумав він, – ну чому вони ось так от втекли? Чому не захотіли залишитися і поговорити зі мною?
Він довго лежав нерухомо, дивлячись на папороть в надії, що вони повернуться. Але вони так і не повернулися, і незабаром сонце опустилося нижче, в повітрі запурхали маленькі білі метелики, прийшов Хлопчик і забрав Кролика додому.
Минали тижні, і маленький Кролик став зовсім старим і обшарпаним, але Хлопчик все так само сильно любив його. Настільки сильно, що всі його вуса висмикнулись і рожева підкладка всередині вушок стала сірою, а коричневі цятки зблякли. Він навіть почав втрачати форму і вже навряд чи був схожий на кролика, і тільки для Хлопчика він залишався тим же. Для нього він завжди був красивим, і нічого іншого для маленького Кролика не мало значення.
Йому було все одно, як він виглядає для інших людей, тому що дитячі чари зробило його Справжнім, а коли ти Справжній, зовнішній вигляд не грає ролі.
А потім одного разу Хлопчик захворів.
Обличчя його сильно почервоніло, він марив уві сні і був таким гарячим, що Кролика обпікало, коли Хлопчик притискав його до себе. Незнайомі люди приходили і йшли, світло в дитячій горіло всю ніч, а маленький Плюшевий Кролик все лежав, сховавшись від очей в складках постільної білизни, і не наважувався поворухнутися, бо боявся, що якщо його знайдуть, то можуть забрати геть, а тим часом він знав, що потрібен Хлопчику.
Це були довгі виснажливі дні, адже Хлопчик був дуже хворий, щоб грати, і маленькому Кролику було досить нудно весь час сидіти без діла. Однак він влаштовувався зручніше і терпляче чекав, мріючи про той час, коли Хлопчик видужає, і вони підуть в сад, де ростуть квіти і пурхають метелики, і знову, як колись, будуть грати в захоплюючі ігри в заростях малини. Він придумував безліч різних чудових занять, і поки Хлопчик лежав у півсні, добирався ближче до подушки і пошепки розповідав йому на вухо про свої плани. І ось нарешті лихоманка пройшла, і Хлопчику стало краще. Він зміг сідіти в ліжку і розглядати книжки з картинками, а маленький Кролик затишно прилаштовувався біля нього. А ще трохи пізніше Хлопчику дозволили встати і одягнутися.
Стояв ясний сонячний ранок, і вікна були відчинені навстіж. Хлопчика винесли на балкон, закутавши в шаль, а маленький Кролик лежав у ліжку, заплутавшись у простирадла, і розмірковував.
На наступний день Хлопчик повинен був відправитися на море. Все було підготовлено, і тепер залишалося лише тільки дотримуватися приписів лікаря. Дорослі довго обговорювали деталі, а маленький Кролик лежав під ковдрою, висунувши одну тільки голову, і слухав. У кімнаті необхідно було провести дезінфекцію, а всі книги та іграшки, з якими Хлопчик грався під час хвороби, потрібно було спалити.
«Ура! – думав маленький Кролик. – Завтра ми поїдемо на море! »Адже Хлопчик часто говорив про море, і йому дуже хотілося побачити великі хвилі, і крихітні кораблики, і замки з піску.
І ось тут-то Няня його помітила.
– А що з його старим Кроликом? – запитала вона.
– З цим? – перепитав лікар. – Так це ж цілий розсадник мікробів! Спаліть його негайно! Що? Нісенітниця! Купіть йому іншого. З цим більше не можна гратися!
І маленького Кролика поклали в мішок разом зі старими книжками та іншим сміттям і віднесли на задвірки саду, за пташник. Місце було якраз відповідним для багаття, але садівник виявився в той момент дуже зайнятий. Йому потрібно було викопати картоплю і зібрати горох, і він пообіцяв прийти раніше наступного ранку і відразу все спалити.
В ту ніч Хлопчик спав в іншій спальні, і з ним був новий кролик. Це був розкішний кролик, весь з білого оксамиту і з справжніми скляними очима, але Хлопчик був дуже схвильований, щоб звернути на це увагу. Адже завтра він вирушав на море, а це саме по собі було настільки чудовою подією, що він не міг думати ні про що інше.
І поки Хлопчик спав и йому снилося море, маленький Кролик лежав середи старих книжок з картинками, в кутку позаду пташника, и йому було дуже самотньо. Мішок залишили не зав’язаним, тому покрутившись трохи, йому вдалось висунути голову назовні й озирнутися. Він злегка тремтів, бо звик спати в хорошому ліжку, а його власна шерстка вже стала такою тонкою и до того протерлася від обіймів, що не могла захищати від холоду. Неподалік виднілися зарості малиннику, високі и густі, ніби тропічні джунглі, в тіні яких йому доводилося гратись з хлопчиком в минулі дні. Він згадав ті довгі сонячні години, проведені в саду – які щасливі вони були – и його охопила невимовна печаль.
Здавалося, всі ці години низкою проходили у нього перед очима, кожна прекрасніша за попередню, йому представлялися казкові курені в клумбі, тихі вечори в лісі, коли він лежав в листі папороті і мурашечки повзали по його лапках, і той чудовий день, коли він вперше дізнався , що став справжнім. Він згадував про Шкіряного Коня, такого мудрого і доброго, і про все, що він говорив йому. Який же сенс у тому, щоб бути улюбленим, і втратити всю свою красу, і стати Справжнім, якщо все це закінчувалося ось так? І сльоза, справжня сльоза скотилася по його маленькому потертому плюшевому носі і впала на землю.
І тоді сталося щось дивне: на тому місці, де впала сльоза, з землі виросла квітка, загадкова квітка, анітрохи не схожа на ті, що росли в саду. У неї були вузьке зелене листя кольору смарагду, а в центрі бутон, що нагадує золоту чашу. Вона була такою красивою, що маленький Кролик навіть перестав плакати і просто лежав, дивлячись на неї. Незабаром бутон розкрився, і з нього вийшла фея.
Ця була найкрасивіша фея на світлі. На ній була сукня з перлин і крапель роси, квіти навколо шиї і в волоссі, а обличчя її було подібне на прекрасну квітку. Фея підійшла до маленького Кролика, взяла його на руки і поцілувала в плюшевий ніс, весь мокрий від сліз.
– Маленький Кролик, – сказала вона, – хіба ти не знаєш, хто я така?
Кролик подивився на неї і йому здалося, що він бачив її обличчя раніше, але не міг пригадати, де.
– Я фея дитячих чарів, – продовжувала вона. – Я дбаю про всі іграшках, яких діти колись любили. Коли іграшки стають старими, потріпаними, і діти більше їх не потребують, тоді я приходжу, забираю їх з собою і перетворюю в Справжніх.
– А хіба раніше я не був Справжнім? – запитав маленький Кролик.
– Ти був Справжнім для Хлопчика, – відповіла фея, – тому що він любив тебе. А тепер ти будеш Справжнім для всіх.
І вона обняла маленького Кролика і полетіла з ним в ліс.
Стало ясно, бо зійшов місяць. Ліс був прекрасний, і листя папороті блищали як покрите інеєм срібло. На відкритій галявині між деревами на бархатистій траві в танці зі своїми тінями кружляли дикі кролики, але коли вони побачили Фею, вони всі зупинилися і вишикувалися в коло, дивлячись на неї.
– Я привела вам нового друга, – сказала Фея. – Ви повинні бути дуже добрі до нього і навчити всьому, що йому потрібно знати в Кроликовій країні, тому що тепер він завжди буде жити з вами.
І вона ще раз поцілувала маленького Кролика і опустила його в траву.
– Біжи і грай, маленький Кролик! – сказала вона.
Але Кролик якийсь час сидів нерухомо, тому що побачивши всіх цих диких кроликів, танцюючих навколо нього, він раптом згадав, що у нього немає задніх лап, і йому не хотілося, щоб всі побачили, що він весь зроблений з цілісного шматка. Він не знав, що коли Фея поцілувала його в останній раз, вона змінила його. І можливо, він ще довго просидів би так, соромлячись поворухнутися, якби раптом щось не залоскотало його ніс, і, не встигнувши зміркувати, що робити, він підняв задню лапу почухати його.
І виявив, що насправді у нього є задні лапи! Замість вицвілого плюшу у нього було коричневе хутро, м’яке і блискуче, його вуха посмикувалися самі по собі, а вуса були такими довгими, що торкалися трави. Кролик підстрибнув, і радість від того, що у нього з’явилися задні лапи, була така велика, що він почав скакати по дерну, то відстрибував в сторону, то обертався по колу, як робили інші, і прийшов від цього в таке захоплення, що коли нарешті зупинився, щоб знайти Фею, її вже не було.
Тепер нарешті він був Справжнім Кроликом, в рідному домі, разом з іншими кроликами.
Пройшла осінь, і зима, і навесні, коли дні стали теплими і сонячними, Хлопчик вийшов пограти в ліс за будинком. І поки він грав, з заростей папороті вискочили два кролика і стали крадькома поглядати на нього. Один з них був весь коричневий, а в іншого на шерстці були якісь дивні сліди, наче колись давно він був плямистим, і цятки досі проступали крізь хутро. І в його маленькому м’якому носику та круглих чорних оченятах було щось настільки знайоме, що Хлопчик подумав:
– Треба ж, він зовсім як мій старий Кролик, який загубився, коли я хворів на скарлатину!
Але він так і не дізнався, що це дійсно був його старий Кролик, який повернувся поглянути на дитину, яка вперше зробила його Справжнім.
