Уявіть собі ситуацію… Вправа для батьків

Уявіть собі ситуацію… Вправа для батьків

Дзвінок в двері, ви відкриваєте, а там ваша подруга. Вся мокра і брудна. На джинсах трохи нижче коліна велика діра, волосся наполовину вилізло з хвостика, на обличчі втома і відбиток непідкупної радості.

І явно з останніх сил подруга каже вам: «А ось і я! Привітик!”

Уявили? Перш, ніж читати далі, подумайте, що б ви їй сказали? А краще запишіть!

А тепер уявіть ось так:

Дзвінок в двері, ви відкриваєте, а там ваша дитина. Вся мокра і брудна. На джинсах трохи нижче коліна велика дірка, волосся розпатлане, на обличчі втома і відбиток непідкупної радості.

І явно з останніх сил вона говорить вам: «А ось і я! Привіт!”

Які слова тепер застигли у вас на язиці? Запишіть.

Чи є різниця в цих словах з тими, що ви сказали подрузі?

Цю вправу я часто використовую на заняттях з мамами.

Зазвичай відповіді дуже схожі.

Подрузі:

– Дорогенька, що з тобою сталося?

– Тебе оббризкала машина? У тебе все гаразд?

– Давай швидше в ванну, а потім розкажеш, що з тобою сталося!

Дитині:

– О Боже! Де ти лазив?

– Як можна було так погуляти, щоб і живого місця на одязі не залишилося?

– Нагулявся, а тепер я мушу те все прати, зашивати???

– І як тебе можна кудись відпускати? Мабуть, знову зі своїм Колькою лазили куди не треба!

Різниця завжди очевидна. Подругу частіше мами підтримують, дитину частіше звинувачують.

Чому так відбувається?

Ми, звичайно, намагаємося напоумити, показати своє невдоволення і занепокоєння дитині. І маємо на це повне право.

Але часто нам не вистачає простої ПОШАНИ до дітей! Як не сумно це визнавати, але частіше мами поважають своїх подруг більше, ніж дітей.

Якій подрузі ви зможете сказати:

«У тебе зовсім голова дірява? Краще б ти її забула, а не телефон!»

«Досить кричати, йди вже спати!»

«Як же мене дістав твій бардак на столі! Якщо не прибереш, викину все! »

«Не хочеш допомагати? Тоді не буде тобі ніякого Дня народження в кафе?»

Ми боїмося ранити почуття близької подруги. І подумаємо перш, ніж щось ляпнути …

Але чому ці ж слова з такою легкістю говоряться дітям? Чому їх ми поранити не боїмося?

Пропоную вам поспостерігати за собою, за тим, як ви розмовляєте з дитиною. Чи є в цих словах повага? Чи, можливо, її не вистачає?

Автор: Таня Поль