Як виникає дитяча розпещеність

Як виникає дитяча розпещеність

Розпещеність виникає не тому, що дитина пересичується від достатку іграшок, не відчуває нестачу уваги, всі її люблять і леліють. Неможливо занадто сильно любити дитину, занадто багато приділяти їй уваги, занадто плекати її. Розпещеність не має ніякого відношення до матеріального достатку або соціального становища.

Розпещеність виникає, коли дорослі не дають дитині засмучуватися, не дають відчути природний хід речей, випробувати звичайний смуток від того, що щось пішло не так, як хотілося, щось не виходить. Багато дорослих не витримують дитячі сльози і готові на все, аби ці сльози зупинити: відволікають, соромлять, залякують, аби дитина не плакала, щоб не сумувала, не страждала!

Дорослі усіма силами намагаються зробити світ дитини ідеальним. І до пори до часу це може працювати, але настає момент, коли дитина виходить з дому в соціум, йде в школу, або батьки записують її на спортивну секцію, і раптом виявляється, що вона не найрозумніша, не сама спритна, і не найкрасивіша! І цю інформацію неможливо пережити, небо падає на землю, і світ дитини розлітається на шматочки.

А все тому що досвіду переживання невдач – не було, досвіду не мати можливості отримати бажане – не було, досвіду побачити світло в іншому кінці тунелю – не було. Психологічно дитина стає дуже крихкою і вже не здатна змиритися з мінімальною недосконалістю навколишньої дійсності.

Якщо в дитинстві дитина не зазнавала зіткнення з безрезультатністю, то вона залишається дуже крихкою і незабаром життя руйнує її.

Як допомогти дитині стати більш психологічно стійкою?

Допомагаючи дитині переживати і виплакував маленькі прикрощі, ми готуємо її до зіткнення з великими. Завдання батьків – бути терплячими, підтримуючи дитину в її стражданнях. Загубилася улюблена іграшка або кращий друг не покликав на день народження, молодший брат розірвав малюнок, а може, тато виграв в шашки або зовсім трапилося страшне – мама забрала планшет? Не смійтеся над горем дитини, не соромте її, не відволікайте і не торгуйтеся, обіцяючи ще краще, ще гарніше … Сядьте поряд, обійміть, поспівчуваqnt, дайте вилитися сльозам, будьте для дитини людиною, на руках у якої комфортно і поплакати, і втішитися. І коли сльози висохнуть, а погляд проясниться, ваша дитина раптом побачить, що горе, яке здавалося ще недавно нестерпним, насправді, успішно пережите і життя триває.

Ольга Писарик

Джерело