Терапевтична казка для діток, які не хочуть спати окремо

Терапевтична казка для діток, які не хочуть спати окремо

Терапевтична казка (до 6 років)

У далекій-далекій країні, в одному звичайному містечку жив-був хлопчик Микита. Микитко був добрим, веселим, ввічливим маленьким хлопчиком і були у нього мама і тато, які Микиту любили і піклувалися про нього. Вони разом їздили на машині і часто гуляли в парку.

Сталася з Микитком одна особливість – набридло йому спати в своєму ліжечку. Нудно ж – щоночі в своєму ліжку, на своїй подушці. А ось хочу на маминій-татовій!

І прийшов Микита на мамину подушку спати. Ліг, почав засинати, відчуває: сон підкрадається.

Ой, – здивувався Сон, – хто це тут? Це не мама, ні.

Так це я – Микитка. А ти хто?

А я – Мамин Сон, і це моя подушка і моє ліжко. Я снюся тут щоночі твоїй мамі. Значить, сьогодні доведеться тобі мене дивитися!

А ти про що? – зрадів Микита. – Ти цікавий?

Звичайно, – гордо сказав Мамин Сон. – Я дуже цікавий і корисний. За ніч ми перегладимо з тобою всю білизну і перемиємо весь посуд. Бага-а-то посуду! Цілу гору! Я навчу тебе, чим його краще мити, і чим витирати, і як.

Ні, – стривожився Микита, – я не хочу всю ніч мити посуд. Покажи мені краще казку!

Дурниці якісь, – бурчить Мамин Сон. – Казки в інших ліжечках показують. А я в маминому ліжку і на маминій подушці снюся я! Закривай швидко очі, ніколи нам – справ повно!

Ой, – втік від нього швиденько Микита на татову подушку. Очі закрив, чекає, а сон все не йде. Став Микитко подушку збивати, кулаком тикати. Виліз звідти заспаний, скуйовджений Татків Сон:

Хто мені спати не дає? Чого треба? – бурчить Татків Сон.

Покажи мені що-небудь цікаве, будь ласка, мені ску-у-учно, – просить Микита.

Ще чого, – пирхнув Татів Сон. – Я і сам спати хочу, не звик я ночами всякі історії показувати. Так спи сам!

У-у-у, ледащо, – засмутився Микита і зліз з цієї подушки.

Куди б піти? Ось! Кращий друг – собака Шурик в куточку спить, піду до нього.

Посунься, – попросив він собачку, – я з тобою ляжу. Скууучно мені.

Шурик радісно хвостиком застукав, посунувся – лягай, друже. Заснув нарешті Микитка. І раптом, звідки не візьмись, собака! Та така нахабна – хвостом крутить, на Микитину кісточку поглядає! От Микита за нею по двору бігав-бігав, ганяв-ганяв, втомився, лапи ломить, язик на бік – так і не наздогнав. Ледве прокинувся – втомлений, сердитий. Неправильне якесь ліжко у Шурика, і сни у нього собачі!

І тут дивиться – Микитка, а на його ліжечку хтось сидить і важко зітхає. Маленький такий, сяючий, сумний.

Ти хто? – запитує Микита. – І що тут робиш?

Я – Чарівний Сон, спеціально для хлопчиків! Прилетів сьогодні на це ліжечко, до хлопчика, а тут нікого немає. Ти не знаєш, де він? Адже ми, Дитячі Сни, щоночі нові! І якщо він сьогодні мене не подивиться, значить, не буде дивитись ніколи.

Що ж я наробив, – подумав Микита, – трохи свій власний Чарівний Сон не пропустив! Ось що значить не в своєму ліжку засинати!

Я зараз, почекай! – закричав він Сну. Бігом ліг в своє ліжко, на свою подушку, міцно закрив очі.

– Сплю! Починається!

З тих пір Микита своє ліжечко і подушку ні на що не міняв.

Автор: Тетяна Холкіна