Щаслива та дитина, якій дають доплакати. Не зупиняють криком “а ну припини негайно!”, не стоять над душею з перекошеною фізіономією, а великодушно надають час, місце, співчуття.
Тоді не треба силувати свої душу і тіло.
Не треба засовувати біль сухим комком подалі в горло, не потрібно до бронхоспазмів давитися невгаваючими схлипуваннями. Можна дати волю сльозам, і тоді грудна клітка розкриється як квітка, і розслабляться м’язи, і розімліє лице, і світ стане ніжним і свіжим.
Розкіш, яка не вартує ні копійки і яка так мало кому доступна.
