Правдива історія про те, як мама доні майбутнє обирала…

Правдива історія про те, як мама доні майбутнє обирала…

Одна дівчинка захотіла після школи піти в інститут на іняз. Але мама їй сказала йти в ПТУ. Тому що це були радянські часи, залізна завіса, незрозумілі перспективи знання іноземної мови.

«Куди ти з цим інязом? Тільки якщо до нашої районної школи викладати. З дозвілля — лише бібліотека. На танці вже не сходити – там старшокласники. Залишишся старою дівою зі стопкою зошитів в авосьці. З ранку до вечора у школі, а ввечері додому, зошити перевіряти. А іноземну мову ти в кращому разі почуєш у союзній республіці, якщо тебе ближче до пенсії стараннями профспілки преміюють путівкою до санаторію. А так спеціальність отримаєш і на завод. Там хлопців багато, вибереш найпрацьовитішого. Вам як молодій сім’ї квартиру дадуть. У заводу і садок для дітей заводчан, табір піонерський, і санаторій-профілакторій свій».

Послухалася дівчинка маму, а не так сталося. Квартири перестали давати, Радянський Союз розпався, на заводі півроку зарплату затримували. Вони із чоловіком півроку без грошей. Все, що можна було, продали. Всім знайомим заборгували. І на інший завод не втекти, бо інші заводи взагалі закрилися.

Тому своїй доньці вона сказала: «Іди до пед на вчителя. Заводи зачиняються, а школи працюють. Хоч би що трапилося з країною — дітей народжувати будуть, а отже, треба буде комусь їх навчати. Зарплата невелика, але її хоч би платять. Тільки не вибирай історію. Її он як переписують. Іди на математику, вона не змінюється».

Обрала дівчинка матфак. Там я й познайомилася з нею та її аргументами, чому вона пішла на матфак педінституту, якщо ніколи не любила ні дітей, ні математику. За спеціальністю, до речі, потім жодного дня не працювала.

Це до питання як допомогти дитині зробити правильний вибір та відмовити її від неправильного. Може просто не заважати? Надто вже критерії «правильності» суб’єктивні і ненадійні.

Ганна Бикова