Я мама, яка не возить своїх дітей на розвивалки

Я мама, яка не возить своїх дітей на розвивалки

Дуже непросто не піддатися спокусі і не запхати дитину на гурток, а самій сидіти годину у фейсбуці.

Признаюся публічно, що я мама, яка не возить своїх дітей на розвивалки, гуртки, спортивні секції, танці, співи, малювання, центри раннього розвитку і бог знає куди ще!

Ні, правда, я нікуди не воджу своїх дітей. Моєму старшому майже п’ять, а молодшій доньці майже рік, і ми не відвідуємо жодні центри дитячого розвитку. Вони в мене не танцюють, не співають, не займаються спортом, не вирішують завдання з математики та логіки. Я чесно намагалася засунути кудись свого старшого, але зізнаюся, мені було до смерті нудно його кудись возити. Ні самі заняття, ні вчителі, ні тим більше публіка (за рідкісними винятками), включаючи дітей та їхніх мам, не викликали в мене бажання продовжити розпочате…

Після деяких невдалих спроб я впіймала себе на тому, що роблю це не тому, що мені насправді цього так хочеться, а тому, що ТАК ПРИЙНЯТО і начебто і потрібно. А ще тому, що мені, як домашній мамі нудно і треба було б кудись час від часу виходити… Але чи це потрібно моїм дітям? Ось у чому питання…

В даний час ситуація така, що дітей мало не з грудного віку прийнято кудись водити! Ну хоча б на story time у місцеву бібліотеку (ми живемо у Штатах). Я чесно намагалася потрапити на story time для найменших у нашій бібліотеці з того часу, як моїй дочці виповнилося три місяці. Але щоразу моя донька то засинала в самий невідповідний момент, то так мило гралася вдома зі своїми іграшками, що в мене не піднімалася рука відірвати її від такого захоплюючого заняття і повезти її „розвивати“ додатково… Насправді це треба було не моїй дочці , а мені. А як же! Адже дитину треба розвивати!

Але моя інтуїція і мій здоровий глузд підказували мені, що моя донька зовсім не потребує якихось додаткових занять, що розвивають — адже їй так добре вдома з мамою! Їй потрібна саме мама! З мамою так класно грати, вона так смачно пахне і біля неї так затишно! А ще вона просто верещать від захоплення, коли її старший братик приходить додому з дитячого садка, за ним так цікаво спостерігати, і можна багато чого навчитися. А ще здорово грати з ним у доганялки, повзаючи по всій квартирі і залазячи в найзатишніші місця, з яких потім неможливо вибратися самостійно. А ще з ним можна залізти разом у ванну, набрати води, накидати купу іграшок та влаштувати там цунамі чи шторм! А якщо ще одночасно і включити душ, то можна в одну мить опинитися в тропіках під зливою, яка заллє всю ванну кімнату і навіть трішки накапає сусідам на голову.

А ще можна малювати морквяним пюре на столі і на підлозі, від цього потім залишаються такі класні принти! А якщо потім на перший морквяний шар накласти буряковий, то буде ващє кайф! Авангардисти відпочивають! А ще можна потихеньку стягнути з маминої кухні залізні миски та каструлі та влаштувати вдома справжній рок-концерт! Мама потім так смішно хапається за голову та затикає вуха!

Старший ходить на повний день у дитячий садок п’ять разів на тиждень. Після садка ми не їдемо на розвиваючі заняття, ми йдемо гуляти та гуляємо аж до заходу сонця. Я не вчу свою дитину читати, рахувати та писати своє ім’я. Щось там його вчать у садку і мені цього достатньо, хоча я навіть на цьому не наполягаю.

Моїй дитині я вселяла одну просту істину: її робота – це гратися! Я вважаю, і моя віра в цьому непохитна, що гра для дітей – це найважливіше, їм це життєво необхідно, для них це як повітря і вода! Це є частиною їхньої натури, і настільки невіддільно від них, що будь-яке зазіхання на їх право гратися для мене є злочином проти дитини!

Нещодавно ми зустрічалися з бабусею та дідусем мого чоловіка, тобто прабабусею та прадідом моїх дітей. Прадідусю було дано завдання згодувати дитині миску винограду. Дитина, підраховуючи, скільки виноградин залишилося в мисці, а скільки вона вже сховала в животику, навчилася додавати і віднімати.

Я водила його в планетарій, і там ми дивилися фільм про астероїди та нашу сонячну систему. Це його так зацікавило, що тепер він знає про астероїди все! А ще він щовечора дивиться той самий ролик про руйнівне цунамі з фільму „Розлом Сан Андреас“ і нам довелося пояснити йому і про цунамі, і про землетруси, і про розлом Сан Андреас, і про рух тектонічних плит, і про те, як утворюються гори та вулкани. Тепер він знає абсолютно точно, що у разі землетрусу потрібно залишатися в Сакраменто, тому що в Сан-Франциско, Ванкувері (там живе його приятель Микита) та Портленді (там живе його приятель Леопольд із молодшим братиком Миколою) від підземних поштовхів можуть зруйнуватися будинки. А ось у Чикаго та в Мюнхені землетрусів не буває! А ще ми розробили план евакуації на випадок, якщо землетрус у Сакраменто таки трапиться або на столицю Каліфорнії впаде метеорит. У разі небезпеки мама швидко забере його з садка, ми посадимо в машину сестричку і закинемо мішок з іграшками, візьмемо намет зі спальними мішками, баночку какао з пакетом молока, памперси для молодшої сестрички, кілька книжок (щоб почитати на ніч), вугілля для розпалювання багаття , швидко заберемо тата з роботи та поїдемо в гори на озеро Тахо, бо там є кемпінг!

А ще наш тато обіцяв побудувати ракету, щоб полетіти на місяць та перевірити, чи справді там немає вулканів, як мама розповідала. Але взагалі-то наш тато інженер-залізничник і ракету навряд чи побудує швидше за швидкісний потяг, на будівництво якого уряд Каліфорнії все ніяк не може виділити гроші.

Мені жахливо нудно тягати свою дитину на „розвивалки“, мені набагато цікавіше проводити з нею час на природі. Ми вже об’їздили всі секвойні гаї в північній Каліфорнії і дізналися, що ці могутні дерева можуть жити дуже довго! А які вони високі! Скільки голову не задирай, а верхівку не побачиш! А ще ми бачили китів, які робили сезонну міграцію з півдня на північ. А які гарненькі малюки у матусь-тюленів у наших краях! А ще ми дізналися, що краплі дощу збираються в струмки, які впадають у річку Сакраменто Рівер, а річка потім впадає в Тихий океан, а потім вода випаровується з поверхні океану, збирається у хмари і у вигляді дощу знову потрапляє на поверхню землі.

А ще моя дитина вміє варити макарони, робити тісто для брауні та панкейки, нарізати овочі для салату та самостійно робити молочну піну для ранкового какао. Вся наша квартира обвішана його малюнками акул, китів, підводних та наземних вулканів, цунамі разом з мостом Голден Гейт, водоспадами парку Йосеміте, кометами, астероїдами та іншими космічними тілами… Я не думаю, що на даний момент мої діти потребують додаткових занять, що розвивають…

Я не хочу їх „розвивати“, вони чудово розвиваються і самі. Це нам, дорослим, здається, що це потрібно! А вони самі тягнуться до всього, що їм цікаво (а цікаво їм не обов’язково те, що ми вважаємо за потрібне) і вбирають нову інформацію, як губки!

Я бачу своє завдання як мами не в тому, щоб нав’язувати дитині якісь рамки, а в тому, щоб підтримувати її зацікавленість (у чому завгодно!) та надавати можливість черпати нові знання з навколишнього світу. Для мене як для мами це дуже непросто. Дуже непросто не піддатися спокусі і не запхати дитину на „гурток“, а самій сидіти годину у фейсбуці, замість того, щоб провести цю годину з нею, десь погуляти, щось почитати, пояснити, показати, провести експеримент у домашніх умовах , набрати каменів та каштанів, а потім закинути їх у річку, пускати мильні бульбашки, скупатися в озері, запустити повітряного змія, покататися на велосипеді, скупатися у фонтані, перерахувати машини на парковці та визначити їх марки… Мені не треба, щоб хтось розважав моїх дітей, мені самій із ними цікаво!

Natalia Belgorodski