Вчинки, якими ми ображаємо своїх дітей

Вчинки, якими ми ображаємо своїх дітей

Все, що ми робимо в житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо дитина росте в довірі – вона теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і турботливим.

Але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву або байдужості, не подумавши, чим це може обернутися в маленькій дитячій душі…

Ми дуже сильно ображаємо наших дітей, коли:

Не розуміємо!

Років у 13 я закохалася. Женька був відмінником – самовдоволеним і єхидним. Але мені здавалося, що він – ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене ніякої уваги, і я плакала. А мама, намагаючись мене втішити, несла повну нісенітницю: «Та ти що! Це так несерйозно. Через рік все пройде!» А мені зовсім не хотілося, щоб мій стан закоханості проходив.

Не підтримуємо!

Маленький Карузо прибіг зі школи в сльозах: «Мамо! Учитель співу сказав, що у мене голос – наче вітер у трубі завиває!». «Ну, що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей у світі. Я це точно знаю!» Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка.

Постійно говоріть своїм дітям: «Ти можеш! Ти з цим впораєшся!» – це дуже окрилює.

Порівнюємо з іншими дітьми

«Подивися, яка Ганнуся – чистенька і акуратна. Не те, що ти – порося!» Ну як, знайомо?

Одного не можу зрозуміти: чого хочуть домогтися батьки, вимовляючи ці слова? Крім ненависті до Ганнусі, тут важко викликати інші емоції…

Насміхаємось!

Ми з маленькою сестричкою зайшли до магазину. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки: підхопила вітрянку. Продавщиці, яким було чим себе зайняти, повернулися в наш бік і захіхікали: «Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться!»

Мені в голову прийшла тільки одна думка: де б поблизу взяти автомат і розстріляти їх?…

Ображаємо словами і вчинками

У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою і самостійною дівчиною. Одного разу ми засиділись з татом над геометрією, яку мій мозок геть відмовлявся розуміти. І тоді тато спересердя ляснув мене по попі! Було не стільки боляче, скільки неймовірно образливо!

Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, чому це так сильно мене зачепило…

Кричимо і виходимо з себе

Пам’ятаю в пологовому будинку моя сусідка, змучена пхиканням свого малюка, схопила його і почала трясти і кричати: «Якого біса тобі ще треба?»

Ніколи не забуду величезні, сині, сповнені жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно…

Ігноруємо!

І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував всьому світу досвід з рослинами. Три однакових зернятка були посаджені в три баночки. Щоранку, проходячи повз першу банку, вчений вітався з паростком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами.

Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз. Неважко здогадатися, що сталося з паростками через місяць. Перший колосився соковитим зеленим кольором на всю ширину підвіконня. Другий зовсім висох. А третій – загнив!

Діти теж подібні до цих зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!

А тепер відведіть погляд від монітора і уявіть вашого малюка. Ось він стискає пухкі кулачки, смішно морщить ніс і посміхається на всю ширину свого беззубого ротика. І у відповідь у ваших грудях розцвітає щось велике і ніжне. Цей малюк любить вас безумовно: у будь-якому настрої, без якихось подарунків, просто тому, що ви – його мама або тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все на світі!

Згадуйте про це якомога частіше і любіть своїх дітей!

Джерело