Якщо хтось вам колись скаже про те, що часте носіння дитини на руках, груди на вимогу або спільний сон можуть зіпсувати дитину, покажіть йому цю прекрасну цитату з книги К. Гонсалеса “Подарунок на все життя”
Неможливо розпестити дитину, зіпсувати її, приділяючи їй занадто багато уваги. Псують дітей зовсім по-іншому. Їх псують, коли б’ють, ображають, глузують з них і ігнорують плач. Навпаки, звертаючи на дитину увагу, носячи її на руках , пестячи, втішаючи, розмовляючи з нею, цілуючи її, посміхаючись їй, ми виховуємо дитину добре і дуже правильно.
Не існує жодного психічного захворювання, що походить від надлишку носіння на руках, ніжності та ласки. Ніхто не опинився у в’язниці чи психіатричній лікарні через те, що батьки надто багато носили його на руках, надто часто співали йому пісеньки чи дозволяли спати разом із ним. А ось опинитися у в’язниці чи психіатричній лікарні внаслідок того, що батьків у житті людини не було, або ж вони знущалися з неї, покинули її чи зневажали, – таке буває.
Тим не менш, наше суспільство постійно дбає про попередження цієї існуючої виключно у фантазіях психічної хвороби – хронічної дитячої розпещеності. Ви тільки спробуйте згадати або порівняти: скільки людей нагадали вам з тих пір, як ви завагітніли, про необхідність убезпечити розетки, прибрати в надійне місце токсичні хімікати, придбати автокрісло? А скільки попередили або говорили вам вже після народження дитини, щоб ви не брали її раз у раз на руки, а також щоб не надумали класти її у власне ліжко, а то ще звикне?
