Страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву чи байдужості, не подумавши, чим це може обернутися у маленькій дитячій душі
Один психолог сказав: «При кожній нагоді – беріть свою дитину за руку! Пройде небагато часу, і вона зовсім перестане простягати вам свою долоню!».
Все, що ми робимо у житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо дитина росте в довірі – вона теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і дбайливим.
Але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву чи байдужості, не подумавши, чим це може обернутися у маленькій дитячій душі…
Ми дуже ображаємо наших дітей, коли:
1. НЕ РОЗУМІЄМО!
Років у 13 я закохалася. Женька був відмінником – самовдоволеним і єхидним. Але мені здавалося, що він ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене жодної уваги, і я плакала. А мама, намагаючись мене втішити, несла повну нісенітницю: «Та ти що! Це так несерйозно. Через рік все пройде!» А мені зовсім не хотілося, щоби мій стан закоханості минав.
2. НЕ ПІДТРИМУЄМО!
Маленький Карузо прибіг зі школи у сльозах: «Мамо! Вчитель співу сказав, що в мене голос – ніби вітер у трубі завиває!». «Ну що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей у світі. Я це точно знаю!»
Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка. Постійно кажіть своїм дітям: Ти можеш! Ти з цим впораєшся! – це дуже окрилює.
3. ПОРІВНЯЄМО з іншими дітьми.
«Подивися, яка Гануся – чистенька та акуратна. Не те, що ти – порося! Ну як, знайоме? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть досягти матусі, промовляючи ці слова? Крім ненависті до Ганусі, тут важко викликати інші емоції.
4. НАСМІХАЄМОСЯ!
Ми з маленькою сестричкою зайшли до крамниці. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки: підхопила вітрянку. Продавщиці, яким не було чим себе зайняти, розвернулися в наш бік і захихикали: «Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться!» Мені на думку спало тільки одне: де б поблизу взяти автомат і розстріляти їх?
5. ОБРАЖАЄМО словами та вчинками.
У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою та самостійною дівчиною. Якось ми засиділися з татом над геометрією, яку мій мозок геть-чисто відмовлявся розуміти. І тоді тато з пересердя вдарив мене … по попі! Було не так боляче, як неймовірно прикро! Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, що так сильно мене зачепило…
6. КРИЧИМО і виходимо з себе.
Пам’ятаю в пологовому будинку моя сусідка, змучена хниканням свого малюка, схопила його і почала трусити і кричати: «Якого біса тобі ще треба?» Ніколи не забуду величезні, сині, сповнені жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно.
7. ІГНОРУЄМО!
І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував усьому світові досвід із рослинами. Три однакові зернятка були посаджені в три баночки. Щоранку, проходячи повз першу банку, учений вітався з паростком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами. Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз. Неважко здогадатися, що сталося з паростками за місяць. Перший колосився соковитим зеленим кольором на всю ширину підвіконня. Другий зовсім висох. А третій – загнив!
Діти теж подібні до зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!
