Бути тим, про кого мріяли батьки, кого дуже чекали, чию поява на світ планували, — здавалося б, очевидна «стартова» перевага в нашому житті. Але надлишок батьківської любові може лягти на плечі довгоочікуваної дитини нелегким тягарем.
Схоже, сьогодні для нас настає епоха самих бажаних дітей. Сучасна наука і медицина також цілком на боці тих, хто намагається і планує завести дитину: навіть Нобелівська премія була присуджена британському вченому Роберту Едвардсу (Robert Edwards) за розробку технології екстракорпорального запліднення. Але якщо людина з’явилася на світ бажаною — чи дійсно це означає, що їй в житті пощастило?
Саме це питання може здатися недоречним і навіть образити тих, хто народився «невчасно» і страждав від цього. І все ж відповідь на нього для багатьох виявляється зовсім не такою однозначною. Як і бажання самих батьків майбутньої дитини.
Їхні мотиви можуть бути найрізноманітнішими, і їх аж ніяк не завжди легко усвідомити. Буває, що батьки дуже хочуть дитину свідомо, і набагато менше — на несвідомому рівні. Адже поява дитини символічно наближає нас до смерті: відтепер ми — вже не саме молоде покоління в сім’ї, і прийняти це непросто.
Буває, навпаки, що зачаття відбувається випадково, але, коли дитина народжується, батьки вкладають у неї дуже багато турботи, душевного тепла і сил. Тобто хоча дитину свідомо вони і не планували, але несвідомо бажали дуже сильно.
Вправі жити
У дитинстві або пізніше, в підлітковому віці, ми всі відчуваємо потребу дізнатися обставини нашого приходу в цей світ і упевнитися в тому, що вони були сприятливі. Розпитуючи батьків, ми немов випробовуємо на міцність їх любов, яка нам необхідна.
Підтвердження того, що наше народження не випадкове, зміцнює нашу базову довіру до світу. Часто такі розпитування виявляються одним із способів знову набути впевненості, коли дитина відчуває брак любові — наприклад, після розлучення батьків, появи молодшого брата чи сестри або ж при загостренні відносин у сім’ї в підлітковий період.
«Мої батьки розлучилися, коли мені виповнилося два роки, — ділиться 27-річна Оксана. — І коли я трохи підросла, я часто просила маму розповісти мені про те, як саме вони з батьком вирішили, щоб я в них народилася. Мені як ніби потрібно було відчути, що я з’явилася на світ з повним на це правом. До речі, мене завжди дратувало вульгарне слівце «залетіти» … немов вагітність — це нещасний випадок».
Однак, ставлячи батькам такі питання, ми ризикуємо дізнатися про їх інтимне життя більше, ніж хотіли б.
Коли я років в одинадцять дізналася, що між народженням моєї старшої сестри і моїм власним мама зробила аборт, я пережила справжній шок, — згадує 39-річна Інга. — Адже на місці цієї ненародженої дитини могла бути i я … Чому мені пощастило, а їй ні?
Такі діти, з’явившись на світ бажаними, можуть відчувати себе винними в тому, що живуть, у той час як їх ненароджені сестри або брати так і не побачили світ. Це почуття провини схоже на те, що відчуває людина, що вижила у катастрофі.
У свою чергу стаючи матерями, такі жінки нерідко набагато менше планують, надіючись в першу чергу на природі, і простіше, ніж їх матері, реагують на майбутню вагітність.
