Хочу поділитися з Вами одним простим прийомом, який я називаю “виховання на вушко”. Часто траплялися ситуації, коли до нас приходили гості (або ми приходили в гості), а донька починала поводитися якось негарно. Я впевнена в тому, що дитину не варто сварити при сторонніх, навіть при бабусях-дідусях.
Коли ситуації траплялися вдома, я частіше просто терпіла, а після відходу гостей пояснювала доньці, що до чого. Але дитина двох років не завжди могла згадати, а за що ж її сварять, тому доводилося ще пояснювати, що було не так. Крім того, самі гості часом робили зауваження дитині, а іноді і мені: “Чому ти нічого не кажеш?”. Якщо я не витримувала і робила зауваження при сторонніх, то розуміла, що теж роблю неправильно. Загалом, складно все.
За те, що я знайшла для себе цей метод “виховання на вушко”, хочу сказати велике спасибі моїй мамі. Якщо при чужих людях я ще якось стримувалася, щоб не лаяти дочку, то при мамі дозволяла собі це завжди (думаю, так роблять майже всі). І моя мама сварила мене, говорила, що не можна “виховувати” доньку навіть при ній.
Незабаром все склалося саме собою. У ситуації, коли потрібно зробити зауваження, я відкликала донечку в сторонку (або взагалі в іншу кімнату) і тихо-тихо на вушко шепотіла їй, що вона робить не так. Потім ми поверталися і зазвичай на цьому рішення проблеми і вичерпувалося.
Тепер, як в аптеці: особливості застосування цього методу
Гукати дитини потрібно виключно доброзичливим голосом: “Сонечко, йдемо пошепчу”. Взяти за ручку і ласкаво, спокійно відвести в іншу кімнату. Роблю на цьому наголос, тому що іноді хочеться схопити своє кошеня за шкірку, а там, в сторонці, нашипіти на нього, як змія, а не пошептати.
Але якщо ви зробите це грубо або демонстративно (щоб виправдатися перед оточуючими), то вже покараєте дитину при сторонніх і принизите її. В такому випадку втрачається сенс самого підходу. Крім того, можете в результаті отримати бунт. А наступного разу дитина з вами не піде, і щоб відвести її, доведеться таки тягнути. Перевірено. Коли я вже гукаю донечку, то намагаюся все пояснити в жартівливій формі.
Чим частіше у мене це стало виходити, тим охочіше донька йшла на контакт і реагувала на прохання. Іноді, звичайно, зовсім вже не до жартів. Тоді хоча б потрібно все пояснювати спокійно, без погроз і шантажу. Діти дуже добре реагують на ласкаві прохання (як не дивно): “Будь ласка, я прошу тебе так не робити. Дідусеві це неприємно “, або “Я дуже засмучуюсь, коли бачу це “. Ніяких фраз типу “ти поводишся як свиня”, або “так роблять тільки погані хлопчики” і т.д. Кажіть тільки про свої почуття, почуття інших людей, правила поведінки в гостях або з гостями і т.д.
І взагалі, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так й ви чиніть з ними. Уявіть себе на місці дитини. Як би ви хотіли, щоб вам це пояснили?
Коли я розмовляю з донькою, то дивлюся в очі, обіймаю, сідаю поруч з нею, а не нахиляюся. Перед тим, як відпустити доньку назад, я завжди запитую: “Ми домовилися?” і чекаю на позитивну відповідь.
Спочатку бували ще ситуації, коли після такої бесіди донька знову починала робити те, що не можна. В цьому випадку я відкликала її знову і вже більш серйозно, без жартів (але спокійно!), говорила, що якщо вона буде продовжувати робити це, то ми зараз же підемо додому або що вдома вона буде покарана. Зрозуміло, якщо ви вже заїкнулися про це, то потрібно виконувати. А якщо не збираєтеся дійсно цього робити, то краще й не кажіть.
Бачу по доньці – діти, на яких не тиснуть і не принижують при сторонніх, не потребують демонстрації свого непослуху батькам.
Зараз, коли всі моменти взаємодії вже опрацьовані, донечка спокійно йде зі мною пошепотіти та зазвичай одного пояснення досить. Правда, тут же вона може знайти собі інше не менш цікаве заняття і доводиться шепотітися знову. Але тут вже нічого не поробиш:)
Терпіння і труд все перетруть!
Тетяна Іванко
