Будь-яка дитина – рівно така, якою виростили її батьки

Будь-яка дитина – рівно така, якою виростили її батьки

Знаєте, чого ніяк не хочуть розуміти 99% батьків, які приходять до мене на консультації? Що дитина у них виросла рівно такою, якою вони, батьки, її виростили. Що всі комплекси, недоліки, всі «він нічого не хоче», «вона зовсім знахабніла», «він мене ні в що не ставить» – це результат їх батьківського піклування. Якщо тільки дитина не з’явилася в родині в свої 14 років.

Так ось. Заявляю впевнено і офіційно: дитина – така, якою ми її виростили.

Розмови про вплив поганої компанії, інтернету, шкільних вчителів, обставин, неправильної генетики – це не більше ніж спроби зняти з себе відповідальність і знайти винних у власних помилках. Так, погана компанія запропонує ВАШІЙ дитині наркотик, візьме з собою на пограбування кіоску і розповість, звідки беруться діти. Так, інтернет розповість ще й про те, як саме робити дітей, підсадить на тупі ігри і запропонує ВАШІЙ дитині кілька безболісних способів самогубства. Так, шкільні вчителі не особливо напружуються для того, щоб ВАША дитина отримала якісну освіту. Так, на дворі криза, і державу сьогодні анітрохи не хвилює, скільки ви працюєте, щоб нагодувати ВАШУ дитину. Так, прадід чоловіка був бандитом з великої дороги, а у ВАШОЇ дитини точно такий же колір очей… Побачили ключове слово? Тому що при правильному підході всі ці фактори не будуть мати ніякого впливу.

А тепер давайте поміркуємо. Помилки робили ми. Удобрювали рослину ми. Забували поливати і протирати листочки теж ми. Ми переставили її з підвіконня на книжкову полицю – ну і що, що світла не вистачає, головне – так красивіше і НАМ зручніше. Дозволили кішці ходити під неї в туалет. Під час веселих свят кидали в квітковий горщик недопалки і кісточки від курки. Рослина зав’яла, перестала рости і з горщика погано пахне. Хто винен? Рослина?

Змушувати того, хто молодший і слабший, розплачуватися за помилки того, хто старший і сильніший – підло. Карати за те, що самі не змогли виростити – підло. Вішати ярлики, особливо прилюдно – підло.

Нецензурна лайка в обличчя матері – крик про допомогу

Аня дуже заважає своїй мамі. Тому що мама зібралася заміж, а Аня не подобається її обранцеві. Якщо чесно – є за що. Аня в свої 14 років вже добре знайома з алкоголем, відмовляється наводити порядок у своїй кімнаті, ночами сидить за комп’ютером і грубить мамі з вітчимом у виразах, яким позаздрив би боцман із сорокарічним стажем. У Ані не складаються стосунки з класом, у неї немає подруг. У минулому році вона повернулася зі школи з виголеною скронею і малиновим волоссям.

Аня заплакала під час нашої розмови, коли ми торкнулися ночей у соцмережах. «А що мені ще робити вночі?! – кричала Аня. – Мені страшно! Мені треба, щоб хтось зі мною розмовляв! Я боюся залишатися одна, а вона з 8 років залишає мене ночами, тому що йде грати в більярд! А тепер до свого мужика їде!»

Мене зовсім не дивує, що місяць тому Аню, зовсім п’яну, привели додому люди, які не пройшли повз дівчинку, що ледь сиділа на лавочці. Тому що і малинове волосся, і алкогольні коктейлі, і нецензурна лайка в обличчя матері – це крик про допомогу.

Але мама Ані щиро впевнена, що їй просто не пощастило з дочкою. Мама вважає, що 6 переїздів з міста в місто і п’ять шкіл за сім шкільних років не повинні були вплинути на нормальну дитину. Що 14-річна дівчинка повинна зрозуміти, що вона, мама, ще молода і хоче влаштувати своє життя – вийти заміж і народити малюка. З яким їй, звичайно, обов’язково пощастить… У відповідь на моє запитання про більярд вона, з інтонаціями повної впевненості в своїй правоті, сказала: «Я йду вночі, а вночі діти повинні спати!»

Мама каже, що я нечупара? Гаразд, буду такою

Як же часто чую я від батьків претензії до дітей! І як рідко бачу розуміння того, що власні помилки необхідно виправляти самим. Квітку, яка гине в горщику, можна врятувати. Поміняти землю. Переставити її туди, де їй буде вистачати світла і повітря. Поливати за розкладом. Акуратно відламати відмерлі листочки. Удобрювати. Не пускати в кімнату кішку…  А якщо цього не робити, то чесніше буде пересадити її в ліс, наприклад.

Але тоді вже не розраховуйте, що вона буде радувати своїми барвами і запахами, весняним пробудженням і ошатною зеленню посеред зими. Або завести садівника за великі гроші, нехай доглядає. Але тоді погоджуватися з тим, що першу пелюстку побачить садівник, а не господар. А з недопалками і кішкою рослинка – не радує, а заважає і дратує.

Якщо людині постійно говорити про те, що вона – свиня, вона рано чи пізно захрюкає. Якщо вважати, що дочка в 11 років тупа і мерзенна, вона обов’язково такою стане.

Багато хто, напевна, не повірить, але всі наші діти насправді дуже слухняні. Мама каже, що я нечупара? Гаразд, буду нечупарою. Тато вважає мене нитіком і скиглієм? Піду понию! Прислухайтеся до себе. Почуйте, що і як ви говорите дитині. Уявіть себе на її місці. Спробуйте відчути, що відчуває вона!

Вчинок можна виправити, а людина не може стати іншою

Кілька років тому мені довелося відмовитися від послуг няні після того, як я почула її розмову з моїм трирічним сином: «Ти поганий хлопчик! Хороші хлопчики так не роблять!» Вона не розуміла головного: мій син – хороший. Так, він зробив нехороший вчинок. Але він виправиться, саме тому, що він хороший!

Батькам треба взяти за правило одну дуже просту установку: ми засуджуємо не дитину, а її вчинок! Треба навчитися розділяти ці дуже різні поняття: людина і вчинок. Вчинок завжди можна виправити. За нього можна відповісти. Наступного разу так не вчинити. А людина не може стати іншою. Відчуваєте різницю?

Ще раз. Будь-яка дитина – рівно така, якою виростили її батьки. І якщо вона щось робить не так, як хотілося б, то батькам необхідно сісти і подумати, що вони робили не так і як це виправити. Їм виправити, батькам. Якщо все робити поступово і з любов’ю, то квітка повільно, але все-таки видужає. І почне приносити радість. Головне – не запізнитися, поки вона остаточно не загинула.

Марина Солотова