Коли дитина не хоче йти в школу

Коли дитина не хоче йти в школу

У доньки третій день перед школою раптом болить живіт. У сина щоранку піднімається температура. Дитячі психологи б’ють на сполох – все більше дітей відмовляються відвідувати заняття через лінь або банальне небажання вчитися. Що робити батькам, розповідає дитячий та підлітковий психолог Беатріс Коппер-Руае.

Шкільна тривожність, шкільна фобія, відмова від відвідування школи, шкільний невроз … Назви різні, але проблема одна: дитина відмовляється ходити на заняття. Вона сприймає школу не як місце, де вона спілкується з ровесниками і отримує знання. Для неї вона – постійне джерело страхів і стресу. Як бути в цій ситуації?

Спочатку батьки повинні навчитися відрізняти тривогу від тривожності. Епізодичні прояви неспокою перед, наприклад, важливою контрольною чи виступом на святі – нормальна реакція. Тривожність же – це постійне занепокоєння, що переростає в небажання йти на уроки. Дитина щоранку відчуває себе пригніченою, її не тішить майбутній день, вона шукає привід не йти в школу. При цьому у вихідні або на канікули проходять абсолютно нормально.

Більшість дітей не можуть або не хочуть пояснити, в чому справа. Але щоранку у них «болить живіт» або «піднімається температура». І часто це не симуляція – при сильній тривожності всі симптоми з’являються насправді. Батькам доведеться самим визначити причину такого стану.

ЧОМУ ДИТИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ЙТИ ДО ШКОЛИ

У першокласників проблема зазвичай в труднощах з соціальною адаптацією. Дитині просто некомфортно в незнайомій обстановці і хочеться додому, де все зрозуміле і знайоме. Особливо часто так буває в сім’ях, де батьки довгий час захищали малюка від труднощів і реалій життя. В результаті дитина відчуває себе чужою у школі: не може знайти спільну мову з однолітками і не знає, як спілкуватися з учителями.

В цьому випадку потрібно активно займатися соціалізацією дитини, просити її виконувати прості доручення: сходити в найближчий магазин, з’їздити з кимось із дорослих – але не з мамою і татом – куди-небудь на громадському транспорті. Батьки повинні моделювати ситуації, в яких дитина може проявити самостійність.

Ще учні молодших класів часто бояться не виправдати очікування батьків і переживають, якщо у них щось не виходить. Дитина може засмучуватися навіть через дрібні невдачі – забув зошит, не виходять рівні гачки в прописах, батьки забрали з уроків пізніше за інших.

Важливо не пред’являти малюку завищені вимоги, не лаяти за дрібні помилки і пояснювати, що не у всіх все виходить з першого разу. Розповідайте про свої труднощі в навчанні і про те, як ви з ними впоралися. Період адаптації триває від місяця до півроку, після нього рівень тривожності у молодших школярів зазвичай приходить в норму.

Другий переломний момент трапляється при переході в старші класи. Але тривожність підлітка по відношенню до шкільного життя може бути і проявом особливостей характеру.

Які ситуації найчастіше стають приводом для переживань?

  • Дитина боїться, що вдома її покарають за низькі оцінки або погану поведінку.
  • Вона соромиться відповідати біля дошки, боїться публічно допустити помилку, побоюється, що всі над ним будуть сміятися.
  • Не може знайти спільну мову з кимось із вчителів, стикається з глузуванням, докорами, причіпками, заниженими оцінками і неуважним ставленням.
  • Відчуває себе слабким і незахищеним, наприклад, боїться, що старшокласники можуть відібрати гроші або будуть дражнити через немодний одяг.
  • Відчуває себе не таким, як усі, не може влитися ні в одну компанію і стає ізгоєм.
  • Дитина заражається тривожністю від близьких. Наприклад, мати дуже переживає з приводу оцінок, постійно нагадує, що «важливо добре вчитися, інакше не вступиш до університету і станеш двірником».
  • У дитини синдром відмінника, вона намагається бути кращою, постійно конкурує з іншими учнями і в підсумку перевантажена завданнями.

Головна помилка батьків в будь-який з цих ситуацій – не приділяти проблемі увагу або вважати, що «все саме пройде». Деякі школярі в змозі самостійно впоратися з проблемою, адаптуватися до ситуації, знайти себе і своє місце в шкільному житті. Вони адекватно реагують на невдачі, не переймаються з приводу оцінок чи зауважень. Але більшості потрібна допомога.

ЯК БАТЬКИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ?

Для початку дуже важливо зрозуміти і прийняти тривогу дитини. Пам’ятайте: вона має на неї повне право.

1. Щиро, не заради галочки цікавтеся життям, думками, почуттями, страхами дитини. Навчіть її розповідати про них. Дізнайтеся, які уроки і чому вона любить. У цьому заслуга вчителя або дитину цікавить сам предмет?

Розпитуйте не тільки про оцінки, а й про те, як і за що їх поставили. Які емоції викликала оцінка – гордість, розчарування, злість, сором? Вміти розпізнавати і описувати свої емоції – дуже важливий навик, який стане в нагоді не тільки в шкільному житті.

2. Поясніть синові або доньці, що нормально не знати щось чи не встигати. Тут нема чого соромитися. Нехай дитина не соромиться говорити, якщо втомилася або фізично не встигає виконати завдання. На жаль, сучасні школярі часто перевантажені.

3. Навіть якщо дитячі проблеми не здаються серйозними, важливо визнати право дитини на них. Не знецінюйте проблему: «Подумаєш, забув вивчити вірш». Але і не роздувайте з мухи слона: «Як ти міг не вивчити вірш? Чому ти весь час все забуваєш? У кого ти такий безвідповідальний?»

Завжди думайте про наслідки такого втручання. Часом воно може погіршити ситуацію

4. Не поспішайте телефонувати директору школи або батькам однокласника, який дражнить вашу дитину. Не втручайтеся в ситуацію без явної необхідності. В крайньому випадку зробіть так, щоб син або дочка про це не дізналися.

Завжди думайте про наслідки такого втручання. Часом воно може погіршити ситуацію. До того ж так ви не навчите дитину самостійності.

5. Учіть дитину робити висновки з неприємних ситуацій – поганої оцінки, сварки з однокласником, лайки з учителем. Набутий досвід допоможе уникнути ще більших неприємностей.

6. Будьте для дитини прикладом. Діліться з нею своїми тривогами, переживаннями, труднощами на роботі і розповідайте, як ви їх долаєте. Вчіть дитину – і вчіться самі! – розслаблятися і адекватно висловлювати негативні емоції. Запам’ятайте: у спокійних щасливих батьків – врівноважені діти.

7. В окремих випадках, якщо батьки не можуть допомогти або грамотно розібратися в ситуації, краще не затягувати і звернутися до психолога.

Беатріс Коппер-Руае

Про експерта: Беатріс Коппер-Руае (Béatrice Copper-Royer) – клінічний психолог, фахівець з дитячої і підліткової поведінки, автор книги «Боюся вовка, боюся всього».

Джерело