Виживіть із себе неприємного коментатора – нехай у пам’яті з дитинства залишаться щасливі спогади

Виживіть із себе неприємного коментатора – нехай у пам’яті з дитинства залишаться щасливі спогади

Прочитала десь рік тому, з того часу намагаюся контролювати в собі “ідеальну маму”.

Про зауваження

Якось я їла борщ і крапля впала на білу футболку. “Що ж таке …” – подумала я. Але відразу пробачила сама себе. Бо потрібно пробачати собі різні промахи.

Якось ще маленький Макс їв суп і облив чисту сорочку. “Постарайся їсти акуратніше”, – вилетіло в мене на автоматі. Я дуже хотіла бути ідеальною.

І вирішила. А спробую протягом дня робити собі зауваження. Такі ж як ті, що на автоматі вилітають у дорослих у бік промахів дитини.

Вранці я побрела на кухню і побачила у раковині немите з вечора горня.

— Тобі важко було помити? — Пролунало у вусі. — Треба привчати себе до дисципліни. А то нічого путнього не вийде з тебе.

— Бррр… — махнула головою. Путнього. З мене й не вийшло нічого путнього. Путнє це, коли все життя на одному робочому місці. А я — перекотиполе.

Почала взуватися, збираючись у справах.

— Задник не загинай! Взуйся акуратно. І взагалі, лопатку для взуття треба використати. Не знаєш де? Як не знаєш? Вічно у тебе бардак. Ага-ага, пальцем допомагай собі взутися. То що треба – ось тому в тебе манікюру гарного і нема!

Настрій почав падати. Їдка штука ці коментарі — прямо, як кислота.

Крокувала вулицею, пташки, краса, копнула яблучко.

— Носки зіб’єш. Не напасешся на тебе взуття.

Вже вдома, готуючи обід, відчинила шафку над головою, щоб узяти тарілку. Відчинила. А закрити забула і як з усього розмаху головою об куток дверцят — хрясь!

В очах зірочки. Голова болить. А у вухо зсередини:

— А я казала! Скільки разів тобі повторювати – зачиняй дверцята! Ось тепер маєш…

Потім я сіла і засумувала. А у вухо:

— Що розсілася, пані? Роботи в хаті мало?

А потім, потім… До сліз стало погано. Тому що під наглядом такого голосу жити неможливо. Саме жити.

А коли цей голос – твоя мама?

З того часу ми граємо з Максом у футбол яблуками, що впали — влітку. А взимку — крижинами. Якось півгілки метро пройшли, пинаючи крижини великі та маленькі. Ми сміялися. І було начхати на черевики!

Коли йому сумно, завжди обіймаю. Адже це краще за слова. Взагалі, краще за будь-які слова.

Любіть та обіймайте себе та своїх дітей.

Виживіть у собі неприємного коментатора. Нехай у пам’яті з дитинства залишаться збиті носки, плями від смачного супу, сміх та впевненість – тебе люблять та приймають будь-яким.

Олена Ліговська

Джерело