Наслідки жорстокого поводження з дитиною можуть тривати все життя. Людина, з якою жорстоко поводились або нехтували у дитинстві, має вищий ризик розвитку всіх видів недуг у дорослому віці, як ментальних розладів, таких як депресія, так і фізичних хвороб, таких як рак або інсульт. Насправді, наслідки стресу, пережитого в дитинстві, можуть тривати крізь покоління, впливаючи на дітей і онуків того, хто піддавався жорстокості, навіть якщо вони самі не мали такого досвіду.
Достеменно невідомо, як саме це відбувається. Суворі експерименти з людьми складно проводити. Тому вчені проводять дослідження на мишах і пацюках. Але нещодавно Ларрі Файг ( Larry Feig) з Університету Тафтса з колегами продемонстрували, що психологічний стрес, схоже, спричиняє подібні зміни в спермі як мишей, так і чоловіків. Їхнє дослідження опубліковано у Translational Psychiatry.
Біологи знають, що риси передаються крізь покоління через гени. Гени кодують білки, а з білків складаються організми. Це все відомо. Але нещодавно стало зрозумілим, що це не повна картина. Організми регулюють активність їхніх генів протягом життя, вмикаючи та вимикаючи гени згідно з обставинами. Можливо, що такий епігенетичний феномен може передаватись нащадкам тварин крізь покоління.
Вчені запропонували пояснення механізму, за допомогою якого життєвий досвід тварини може впливати на його потомство. Шукаючи ознаки цього, доктор Файг та його колеги попросили 28 добровольців-чоловіків заповнити анкету, у якій оцінили ступінь тяжкості будь-якої травми, яку вони пережили в молодості. А також попросили своїх волонтерів надати зразки сперми. Потім вони шукали докази спільного епігенетичного механізму за участі малих молекул, які називаються мікро-РНК. Робота мікро-РНК полягає в тому, щоб зв’язуватися з іншою молекулою, що називається месенджером РНК, завдання якої, у свою чергу, – переносити інформацію, яку читають з гена, на клітинні “фабрики”, які створюють необхідний білок. Мікро-РНК робить месенджер РНК неактивним, знижуючи активність відповідного гена, – і він може подорожувати в спермі поряд з ДНК.
Під час вивчення чоловічої сперми дослідники виявили, що концентрація двох типів мікро-РНК, miR-34 та miR-449, була в 100 разів нижчою у зразках чоловіків, з якими жорстоко поводились у дитинстві.
Тоді команда знову повернулася до вивчення мишей. Стандартний спосіб спричинити стрес мишам — це час від часу переміщувати їх у нові клітки з новими мишами, поки вони не досягнуть повноліття. Коли команда зробила це, вони виявили, що у самців зі стресом нижчий рівень miR-34 та miR-449 у спермі. Вони спаровували цих самців з самками, які не були у стресі. Отримані ембріони також мали низький рівень двох мікро-РНК. І те ж саме, у свою чергу, відбувалось зі спермою самців від цих союзів.
Доктор Файг та інші продемонстрували, що потомство мишей-самиць від стресованих мишей-самців, як правило, є більш тривожним і менш соціальним. На додаток, сини стресованих мишей-батьків давали потомство стресованих дочок. Тож, підсумовуючи, стресовий ефект від перетасування у клітках тривав крізь щонайменше три покоління. Дослідники не довели однозначно, що саме miR-34 та miR-449 є відповідальними за цей процес. Але їхні результати наводять на роздуми.
Щоб закріпити досягнення цього експерименту, науковці планують провести ґрунтовніше дослідження. Цього разу вони дадуть анкети батькам учасників експерименту, щоб з’ясувати: епігенетичні зміни, які вони спостерігають, витікають з дитячого досвіду цих людей чи їхніх батьків. Також будуть залучені сестри та дочки. Це амбіційна мета, але вона варта того.
Якщо одного дня не вдасться вдосконалити генну інженерію – змінювати гени буде важко. Проте на епігенетичний ефект можливо впливати, наприклад, підвищуючи рівень конкретних мікро-РНК у спермі. Це може означати, що наслідки жорстокого поводження або нехтування не будуть передаватися далі крізь покоління.
Джерело: The Economist
Переклад: “Надія і житло для дітей”
