Цей біль знайомий багатьом з дитинства: чому брата чи сестру батьки люблять більше? Часто ми продовжуємо страждати, навіть ставши дорослими. Як бути?
«Я довго не розумів, чому мама не любить мене, як брата. Я це відчував з моменту його народження, він молодший за мене на дев’ять років, і весь цей час я його ненавидів і звинувачував у всіх моїх бідах. І ось недавно я спитав матір, що було не так?
Виявилося, я завжди нагадував їй свого батька, з яким вони розійшлися дуже болісно, а тепер я і зовні схожий на нього в такому ж віці. Вітчим ставився до мене добре, але це не заміняло уваги матері. Я не можу пробачити її за те, що вона не любила мене і навіть не приховувала цього».
У дитинстві ми переживаємо через те, що нас не люблять так, як хотілося б, і віримо, що винні у цьому наші власні недоліки, адже батьків ми вважаємо досконалими. Тільки ставши дорослими і навчившись аналізувати свої та чужі вчинки та почуття, ми (іноді) розуміємо, що причини того чи іншого ставлення можуть лежати за межами нашої особистості.
ДІТИ РІЗНИХ ЧАСІВ
Є загальноприйнята думка, що кожна мати повинна любити своїх дітей, причому однаково сильно, але на практиці нерідко трапляється інакше.
Наприклад, дитина народжується у пари студентів: обом або одному доводиться жертвувати мріями про аспірантуру, кар’єру. Це позначається на ставленніі до дитини: на свідомому рівні батьки її люблять, але несвідомо вважають її причиною фрустрації. А пізніше народжується інша дитина, яку хотіли, планували. До того моменту шлюб уже пройшов нормативні кризи, устоявся, і ця вагітність та батьківство сприймаються зовсім інакше. Батько і мати стали досвідченішими, вони готові виправити минулі помилки.
А іноді мати справді не може любити: у неї просто немає необхідних гормонів. Окситоцин скорочує м’язи матки під час пологів, і коли дитина смокче груди, він же відповідає за прихильність і допомагає налагодити психологічний зв’язок матері та немовляти.
Якщо є якісь проблеми в генетиці та «окситоцинових генів» у матері в організмі недостатньо, дитина не отримує материнської турботи та ніжності. А відсутність норадреналіну у жінки призводить до відмови дбати про потомство. Але до другої та наступних вагітностей гормональний фон може змінитися, і жінка пізнає те, чого не було з першою дитиною.
Няньки не з власної волі
У деяких сім’ях, коли народжується нова дитина, батьки вимагають допомоги від старших дітей у турботі про неї. Декому навіть кажуть: Ти тепер дорослий. Так було з 42-річною Наталею, яку у її шість років мати призначила «великою» і змусила вставати до маленької сестри ночами, міняти підгузки, годувати з пляшечки чи давати соску, бо мамі завтра на роботу.
Зараз я розумію, що їй було одній з нами важко, — каже Наталя, — але мені здавалося, що моє життя скінчилося. Я не висипалася, мені теж треба було до школи. А мама заспокоювала: після уроків відіспишся. Я на все життя навставалась ночами і зараз не хочу своїх дітей.
Для старшої дитини це означає: дитинство скінчилося, її більше не люблять. У таких сім’ях, особливо багатодітних, до всіх членів сім’ї ставляться функціонально. Один миє посуд, другий прибирає, третій гуляє, четвертий допомагає батькові на риболовлі чи на городі, дівчата шиють і готують їжу. Мало інтересу до того, що відчуває кожен, як він росте, про що мріє, що його лякає чи надихає.
